Що б сказав Нестор Махно про сучасне Гуляйполе?

Поділитись у Facebook Відправити в Twitter
  • 16.05.2019 17:27
  • 0

Нестор Махно — символ та візитна картка Гуляйпільщини. Він — відома постать на весь світ, творець революцій та просто людина з неймовірно складним характером. Гуляйпільці пишаються своїм земляком і гордо називають себе «махновцями», а Гуляйполе — «Махноградом». Мало хто не знає про діяння Нестора Махна в минулому, що перевернули свого часу хід історії. Хтось гучно скаже про нього: «Герой!», хтось тихо мовить: «Губитель». Ми не були з ним у часи революції, тому напевне сказати ким він був, нелегко.

А що б сказав сам Нестор Іванович, якби опинився в сучасному Гуляйполі? Дізнатися про це Гуляйполе.City допоміг його пам’ятник на площі міста. Ми спробували прокоментувати те, що сьогодні він бачить поруч і його можливі відчуття.

 — А які можуть бути відчуття? Заніміло вже все тіло, хоч би голову в інший бік повернути. Влітку — надто спекотно, просто знепритомніти можна, ще й з такою добротною папахою на голові. Взимку навпаки — голові дуже комфортно, а от тіло мерзне. Хоча помітив, що зими останнім часом досить теплі. Тож, терплю.

ПРО АВТО

— Давно звернув увагу на оці цікаві тачанки. Як вони взагалі без коней їдуть? Мабуть, все це винаходи червоних. Як називаються? Автооо-мооо-білі? О, бач, таки ж їх винайшли білі. І чим їх годують? Пальним? Керосином, чи що? Бензин. Газ. Боже, скільки я всього пропустив. Залежно від типу і марки? Марка — це, мабуть, як порода? Тобто, чим породистіший автомобіль, тим більше в ньому сховано коней? І скільки коней замінить один отакий автомобіль? Від 80 до 500?! Ви, мабуть, знущаєтеся. Це ж просто по природі неможливо! Та якби хоч одна отака тачанка в нас була сто років тому, ми б миттю супостата перемогли, не дали б ніяких шансів. А їх тут тисячі! Ех, зараз би мені в свою вірну бойову тачанку та гайнути вулицями Гуляй-Поля. Хоча, чув, що дороги не годяться зовсім. Навіть для моєї тачанки. Тож, хай відпочиває отам, як ви кажете? — у музеї. Радий, що про неї піклуються.

ПРО ДІВЧАТ

— Які все ж наші дівчата українські гарні! А гуляйпільські взагалі найкращі! Скільки ж їх повз мене вже пройшло — одна від іншої краща. Моя б воля, всіх перецілував. За стільки років я багато навичок уже втратив, щось забув, чогось взагалі й не знав. Однак почуття чоловіка до жінки втратити чи забути дуже важко. Мої любі Настуся та Галюся, де вони зараз? Зізнаюся, сумую за ними. Нехай прах мій там у Франції, країні кохання, але душа моя і справжня любов — рідне Гуляй-Поле.

ПРО ДОЗВІЛЛЯ

— Нудно самому цілими днями, тож недивно, що дуже люблю, коли на площі біля оцього величного клубу проводять свята. Щоправда, діти починають на голову лізти у прямому сенсі слова, однак я вже звик. Але ж як мені кортить уже встати, розім’яти м’язи, хруснути хребцями та пуститися в танок під гармошку. Хоча помітив і багато інших музичних інструментів. Особливо мене цікавлять оті коробки, з яких лунає такий гучний звук — колонки. Одразу бойовий дух прокидається — хочеться знову і знову творити революцію! А як бачу наші чорні анархістські прапори, то взагалі тішуся, мов дитина — щось правильне я в своєму житті таки зробив, раз підтримують. Хоча знаю, що навіть у рідному Гуляй-Полі мене не всі люблять.

ПРО СУЧАСНУ МОЛОДЬ

— Роками вже спостерігаю за молоддю, що на вихідних збирається у трактирі поряд зі мною. Ми ж зовсім не такі були. Збиралися великими компаніями, жартували, будували плани на майбутнє. Ці ж постійно дивляться та тикають пальцями в якісь незрозумілі пластини і по них балакають. Це у них, я так розумію, щось типу телеграфу. Чим далі, тим менше я розумію їхню балаканину. Якісь «інтернети», «інстаграми», якісь «ла-ла-фони», «лайки». А що творять деякі молодики, коли нап’ються оковитої! Ми як між собою розборки влаштовували, так хоч по ділу. А тут на рівному місці може підійти та зуби вибити. А то й зі спини напасти, лежачого з ноги бити. Вже терпець мені урвався, їй-Богу! Нагайкою їх ото як мінімум шмагати й шмагати! Хоча, як подумати, сам же не подарунок — горілкою не гидував і таким відбірним матом міг вкрити, як от Троцького колись у 1919-му. А скільки моїх побратимів загинуло у вуличних боях. Тож, мабуть, я дарма зараз обурююся — кров гуляйпільська кипить навіть крізь віки! Самі дали характер нащадкам — самі винні.

ПРО ГУЛЯЙПОЛЕ ТА МАЙБУТНЄ

— Під час демонстрацій та від перехожих за роки, що я тут, чув багато неприємних речей: то про відкриття кар’єру, то про реформи та оптимізацію установ, то про те що, з Гуляй-Поля знімуть статус районного центру — й ще багато іншого бруду. Спокою мені не дають події на Сході країни. Ця війна мене вбила — вдруге. Мало, мабуть, я рубав супостатів. Шкода, нема мене зараз, щоб лад навести. Та, що любив і любитиму і село Гуляй-Поле, і місто Гуляйполе, і Гуляйпільський район, і Україну, так це навіки. Проблеми всюди були й будуть завжди. Їх потрібно вирішувати, бо ж на те вони й проблеми. Та зараз я бачу квітуче місто і цілеспрямованих людей, які здатні змінити все на краще. Я в це вірю. Свого часу зробив усе, що міг. І знаю, що й сьогодні є люди, є махновці, котрі за справедливість, рівноправність. І перемога, якою б вона не була, — за нами.

Фото  Юлії Линник

Коментарі:

Вибір редакції