2 червня 2025 року стало днем скорботи для всієї Івано-Франківщини - підтвердилася загибель захисника України, уродженця села Височанка, Мирослава ГБУРА. Протягом місяця він вважався зниклим безвісти після бою поблизу села Малинівка на Гуляйпільщині. Для родини цей місяць став нескінченним очікуванням - очікуванням дзвінка, звістки, будь-якого знаку, що він живий. Але доля розпорядилася інакше - серце вірного сина України зупинилося після атаки ворожого FPV-дрона.
Село, де почалося життя Героя
Мирослав Гбур народився 8 жовтня 1976 року в мальовничому прикарпатському селі Височанка. Він виростав у звичайній сільській родині, де праця, доброта і любов до землі передавались із покоління в покоління. З дитинства був працьовитим і допитливим - завжди розбирав щось технічне, намагався зрозуміти, як працює світ довкола. Після школи продовжив навчання у професійно-технічному училищі №4 в Івано-Франківську, здобув фах майстра теле- та радіоапаратури - професія, яка вимагала точності, терпіння й розуму. Всі ці якості Мирослав поніс і на фронт.
Від перших пострілів до останнього бою
Його шлях захисника розпочався ще у 2014 році. Тоді, коли країна лише почала відчувати подих війни, Мирослав добровільно пішов боронити незалежність. Він не вагався - не міг інакше. Широкине, Рубіжне, Маріуполь - ці назви стали не просто географічними точками, а місцями, де він ризикував життям, аби зберегти майбутнє для України.
У 2023 році, вже маючи за плечима бойовий досвід, Мирослав вступив до лав Збройних Сил України. Служив у 102-й окремій бригаді територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського - підрозділі, що став символом стійкості й відваги. Його посада - стрілець-помічник гранатометника - вимагала блискавичної реакції та глибокої відповідальності. Він не просто виконував завдання - він жив своєю службою.
4 травня - день, що змінив усе
Саме цього дня, під час бойового завдання поблизу села Малинівка Пологівського району, Мирослав Гбур зник безвісти. Надії змінювались тривогою, молитви - сльозами. Родина вірила, що він живий, що от-от повернеться. Проте війна не залишає сентиментів - тільки біль. Атака FPV-дрона забрала життя воїна, який був прикладом вірності та честі.
Пам’ять, яка не згасає
Мирославу Гбуру було 48 років. За ці роки він встиг прожити життя, сповнене боротьби, жертовності й глибокої любові до Батьківщини. У нього залишились мати та сестра - жінки, які тепер несуть нестерпний тягар втрати. Але разом із болем вони мають гордість - за брата, за сина, за героя.
Мирослав не просто загинув - він віддав своє життя за кожного з нас. За наш спокій, за наші ранки без вибухів, за майбутнє нашої землі гуляйпільської.
Герої не вмирають
Сьогодні Мирослава вже немає серед живих, але він - у нашій пам’яті, в серцях побратимів, в обличчях тих дітей, які зростатимуть під мирним небом. І коли ми вимовляємо його ім’я - Мирослав Гбур - ми не просто згадуємо людину. Ми вшановуємо символ мужності, відваги та нескореності українського народу і безмірно дякуємо захиснику Гуляйпільщини. Вічна пам’ять мужньому воїну.
