Щоразу, проходячи повз Алею пам’яті загиблих ГЕРОЇВ на бульварі Шевченка в Запоріжжі, мимоволі сповільнюю крок. Наче сама душа просить зупинитися - бодай на мить, аби вшанувати тих, хто віддав життя за нашу свободу. Серед безлічі облич, сповнених мужності, сили та болю, є одна світлина, біля якої затримуюся найдовше.
Молодий захисник із щирою усмішкою, що, здається, ось-ось промовить щось добре, підбадьорливе. Його позивний - «Веселий». Ім’я - Владислав Васиньов. Він загинув два роки тому, обороняючи село Приютне Пологівського району, але його погляд і усмішка залишилися жити - серед людей, у кожному, хто зупиняється біля його портрета.
Коли дивишся на цю світлину, серце стискається від болю й водночас наповнюється гордістю. Неможливо стримати сліз, читаючи рядки про його подвиг, неможливо відвести погляд від тих лагідних, щирих очей, у яких - цілий всесвіт добра, людяності, молодості, надії. Здається, він дивиться просто в душу, мовби хоче сказати: «Не сумуйте. Живіть. Пам’ятайте».
Його усмішка - як промінь сонця серед скорботи. Вона нагадує, що кожен Герой, який пішов із життя, залишив нам частинку свого світла. І це світло ніколи не згасне, доки ми пам’ятаємо. Ось його історія.
Дитинство, сповнене мрій
28 січня 2000 року в Запоріжжі народився хлопчик, чия усмішка, здавалося, могла розтопити навіть зимовий холод. Владислав Васиньов - веселий, добрий, життєрадісний. Він ріс у родині, де цінували працю, чесність і любов до рідної землі. Малим Влад мріяв про дороги, залізничні колії, поїзди, що мчать крізь вітер і час. Його завжди захоплював рух - той невидимий пульс життя, який поєднує міста й людей.
Шлях залізничника
Після школи Владислав вступив до Національного університету «Запорізька політехніка», обравши спеціальність, що гармонійно перегукувалася з його дитячими мріями - «Організація перевезень і логістичне управління на залізничному транспорті».
Він був уважним студентом, завжди готовим допомогти одногрупникам. Його товариші згадують, що навіть у найнапруженіші сесійні дні Влад знаходив слова підтримки для кожного.
Після навчання він почав працювати помічником машиніста тепловоза на комбінаті «Запоріжсталь». Його робочі дні минали серед гуркоту металу, пари та гулу двигунів, але в його очах завжди світилася доброта.
Владислав мав великі плани - вступити до магістратури, здобути нові знання, будувати майбутнє на своїй землі.
«Це була надзвичайно світла людина. Завжди працював з віддачею, горів справою. Його енергії вистачало на всіх», - згадує колега Андрій Леонов.
Позивний «Веселий»
Коли прийшла велика війна, Владислав не вагаючись став до лав Збройних Сил України. Його покликали не страх чи злість, а глибоке відчуття обов’язку, любов до рідного краю.
У підрозділі його знали під позивним «Веселий». Бо навіть на передовій, серед вибухів і холоду, він залишався тим самим Владом - усміхненим, щирим, з добрим словом для побратимів.
«Коли поруч був Влад, ставало легше. Він умів підбадьорити, навіть коли, здавалось, надії вже не лишалось», - згадують бойові товариші.
Останній день літа для нього настав раніше
20 липня 2023 року біля населеного пункту Приютне, на Запорізькому напрямку, Владислав героїчно загинув, виконуючи бойове завдання у складі 2-го стрілецького відділення 1-го взводу 2-ї стрілецької роти військової частини А7277.
Його шукали кілька днів. Лише в ніч з 26 на 27 липня тіло хлопця знайшли під завалами бліндажа, у який влучив ворожий снаряд.
Йому було всього 23 роки.
23 - коли життя тільки починається. Коли мрії ще великі, а серце - відкрите до світу. Але…
Пам’ять, що не згасне
Владислава Васиньова посмертно нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.
Для колег він назавжди залишиться тим, хто ніколи не приходив на зміну без усмішки. Для університету - студентом, який мав стати магістром, але замість диплому отримав вічну шану.
Для України - Героєм, який став на її захист, не вагаючись.
«Влад був дуже доброю і ввічливою людиною. Він захищав нас і наші сім’ї. Його серце билося за всіх нас», - говорить колега Олександр Руденко.
Він живе у кожному стукотi коліс
Кажуть, Герої не помирають. І це правда. Бо пам´ять про них житиме завжди. Бо кожного разу, коли запорізький потяг рушає в дорогу, його стукіт нагадує ритм серця Влада - хлопця, який любив життя, людей і свою країну.
Його усмішка й досі світить нам з небес, ніби каже: «Все буде Україна». Вічна пам’ять Владиславу Васиньову - сину Запоріжжя, машиністу, студенту, воїну, Герою. Гуляйпільці і Гуляйпільщина вічно пам'ятатимуть про молодого, але мужнього, сміливого і такого світлого Героя Владиславчика.
