Повномасштабна війна перекреслила життя сотень українських громад. Малинівська громада Запорізької області — одна з тих, що сьогодні фактично повністю перебуває під окупацією. Про те, якою була громада до війни, як люди виживали під обстрілами, з якими труднощами стикаються переселенці та чи є надія на повернення додому, ми говоримо з головою Малинівської громади Володимиром Борисовичем Шишом.
— Пане Володимире, якою була Малинівська громада до повномасштабного вторгнення?
— До війни Малинівська громада була невеликою, але живою і працездатною. У нас проживало 3018 мешканців, громада об’єднувала 13 населених пунктів. Це Малинівка, Новозлатопіль, Вишневе, Новоукраїнське, Степове, Полтавка, Ольгівське, Охотниче, Приютне, Левадне, Новодарівка, Ремівка та Любимівка.
Економіка громади трималася, передусім, на сільському господарстві. Працювало 8 сільськогосподарських підприємств і 16 фермерських господарств. Люди мали роботу, діти навчалися у школах, громада жила своїм звичайним мирним життям.
— Що змінилося з початком повномасштабного вторгнення?
— Фактично все. Уже в перші дні війни 7 населених пунктів громади опинилися в окупації. Ще 6 сіл — Малинівка, Полтавка, Левадне, Новодарівка, Ольгівське та Охотниче — залишилися в зоні активних бойових дій.
Люди були змушені терміново приймати рішення: залишатися чи евакуюватися. Це був дуже важкий вибір.
— Чи багато мешканців залишилися на окупованій території?
— У перші місяці в окупації залишилися 48 людей: 11 у Новозлатополі та 37 у Любимівці. Частина мешканців ще довгий час не виїжджала з Полтавки, Малинівки та Охотничого. Навіть до травня 2025 року там продовжували жити 19 людей. Вони відмовлялися залишати свої домівки, ремонтували оселі, вірили, що все скоро закінчиться і ми повернемося.
Останній раз я був у Полтавці 11 травня 2025 року. Уже тоді обстріли значно посилилися, села почали масово накривати КАБами, і поїздки стали надзвичайно небезпечними.
До 16 вересня у Малинівці та Полтавці залишалося ще 4 людини. Зараз, після повторної окупації цих сіл, зв’язок з ними повністю втрачений. Їхня доля, на жаль, залишається невідомою.
На даний час на окупованій території громади залишилося близько 48 людей: 9 - у Новозлатополі та 39 - у Любимівці.
— Де зараз проживають мешканці громади?
— Сьогодні, за нашими даними, у Запорізькій області проживає 1 436 переселенців з Малинівської громади — це 653 родини. Більшість мешканців роз’їхалися по інших регіонах України та за кордон.
У самому Запоріжжі проживає 1218 наших людей, з них 77 — у гуртожитках та модульному містечку. Саме вони регулярно отримують гуманітарну допомогу.
— Хто допомагає мешканцям громади у цей складний час?
— З перших днів війни нас стабільно підтримують благодійні організації. Серед них:
«Україна. Світ. Пологи»,
«Червоний Хрест»,
«Карітас»,
«Вільне Запоріжжя»,
«Белуга».
Починаючи з 2022 року, люди отримували продукти харчування, постільну білизну, матраци, розкладушки, посуд. Без цієї допомоги багатьом було б просто не вижити.
— Яка ситуація з житлом та компенсаціями за зруйновані будинки?
— Тут ситуація дуже складна. Можна сказати прямо: Малинівська громада зруйнована на 100 %.
До війни у громаді було 1218 будинків, із них 729 нині перебувають під окупацією. Через те, що статус громади офіційно ще не змінено на «повністю окуповану», процедура компенсації наразі можлива для 489 будинків.
Але є серйозна проблема — відсутність документів. Близько 75 % будинків не мають оформленого права власності. При цьому близько 32 % мешканців намагаються зараз відновити документи.
На сьогодні подано 46 заяв від мешканців Полтавки та 47 — від Малинівки. Сертифікати вже отримали 28 людей. Ми, як громада, допомагаємо людям з документами, але, на жаль, не всі зможуть скористатися цією можливістю.
— Чи зможуть переселенці отримати компенсацію за втрачене житло, якщо громада отримає статус окупованої?
— Законодавством передбачено житлові ваучери на суму до 2 мільйонів гривень, але наразі вони доступні лише для окремих категорій:
учасників бойових дій,
внутрішньо переміщених осіб зі статусом УБД,
осіб з інвалідністю внаслідок війни.
Тобто, на жаль, скористатися цією програмою зможуть не всі мешканці громади.
— Як сьогодні навчаються діти Малинівської громади?
— Наразі працюють тільки дві школи — Малинівська та Любимівська — у дистанційному форматі. У них навчається 147 дітей. Призупинені через відсутність учнівського контингенту Новозлатопільська та Полтавська школи.
Зібрати дітей в одній школі офлайн неможливо: вони розкидані по різних регіонах України та за кордоном.
— Чи є у громади підтримка з боку інших регіонів України?
— Так, і це дуже важливо для нас. Ми запартнерилися з Чорнобаївською громадою Черкаської області та Кутською громадою Івано-Франківської області. Завдяки цьому наші діти мають можливість відпочивати, подорожувати, бачити інші регіони України. Вони вже побували у Чорнобаї, Черкасах, Чигирині, Каневі, Золотоноші, Шполі та інших визначних місцях.
— Якою ви бачите майбутнє Малинівської громади?
— Я вірю в Збройні сили України. Але ми маємо бути чесними: громада повністю зруйнована, земля нашпигована мінами та нерозірваними боєприпасами. Навіть якщо з’явиться можливість повернення, спочатку знадобляться роки на розмінування територій.
Попри все, ми тримаємося. Бо за кожною цифрою — живі люди, і саме заради них ми працюємо далі.
