Микола на псевдо «Франко» - головний сержант одного з батальйонів 102-ї окремої бригади ТрО імені полковника Дмитра Вітовського. Родом він із Богородчан, що на Івано-Франківщині. До війська чоловік долучився 26 лютого 2022 року - у ті дні, коли рішення ухвалювалися не після довгих роздумів, а з внутрішнього переконання: інакше не можна.
Його робота спершу була зосереджена на підготовці особового складу та укріпленні оборонних позицій батальйону. Планування, навчання, інженерні роботи - усе те, що згодом рятує життя.
Та війна швидко змінила ритм.
Із початком активних штурмових дій зона відповідальності «Франка» значно розширилася.
- Займався ротаціями, заведенням людей на позиції, евакуацією поранених і загиблих, логістикою… Робили все, що було потрібно тут і зараз, - розповідає він.
Один із виїздів залишився в пам’яті назавжди.
- Коли заїжджали на позиції поблизу одного населеного пункту, нас уже активно накривала ворожа артилерія й FPV, - згадує «Франко». - У квадроциклі пробило колесо. Я зупинився міняти шину. Поки лагодив техніку, двоє побратимів - Юрій і Олексій - пішли розміновувати дорогу.
- Зазвичай це робив я. Але того разу Юра дуже рвався піти сам… Наступне, що почув, - вибух…
- Тому я вірю в долю і в те, що ми називаємо «військовим фартом». Не я того дня мав розміновувати дорогу, - говорить «Франко». - Зараз найголовніше - не забувати побратимів, які віддали життя за те, щоб ми жили.
Для нього війна - не питання вибору.
- Долучатися до війська не просто потрібно. Це необхідно. Це критично для нашого виживання як нації й як країни. Якщо війна не зачіпає вас сьогодні, це не означає, що вона не прийде завтра.
Свою пораду «Франко» формулює спокійно, без пафосу - так, як говорить людина, яка знає ціну кожному рішенню.
- Треба добре думати, коли обираєш бригаду, батальйон, роту. З холодною головою. Розуміти, що тобі до душі. Обирати підрозділ, який ефективно працює й дбає про людей. І якщо є можливість - поговорити з тими, хто там уже служить.
