Війна забирає найкращих. У ніч на 20 січня 2026 року на Запорізькому напрямку, поблизу населеного пункту Залізничне, загинув Віталій Вишнюк - калушанин, воїн Сил територіальної оборони Збройних Сил України, відомий побратимам за позивним «Сицилія». Він служив у 102 окремій бригаді ТрО імені полковника Дмитра Вітовського. Його життя було шляхом боротьби - усвідомленої, послідовної, жертовної. Шляхом людини, яка не шукала спокою, бо знала, що свобода має свою ціну.
«Ти був найкращим татом у світі…»
Прощальні слова найболючіші.
20 січня дружина Віталія, Анастасія Вишнюк, оприлюднила у Facebook допис, який торкнувся сердець тисяч людей:
«Наше останнє спільне фото. Ти був найкращим в світі татом. Ти був моїм єдиним другом. Я буду кохати і пам’ятати тебе завжди. Не можу повірити в те, що я тебе більше ніколи не побачу. Ти назавжди в моєму серці».
Ці слова коханої - не просто про втрату. Вони про безмежну любов, про зв’язок, який не розривається навіть смертю.
Соцмережа як біль і пам’ять
Анастасія зізналася, що Facebook довгий час був для неї важким простором. Простором втрат, некрологів і болючих нагадувань.
Водночас вона публікувала дописи заради чоловіка, щоб він відчував підтримку, знав, що вдома його чекають, у нього вірять.
«Тепер я дивлюсь на ці фото, згадую ті збори, ті машини, ті спільні миті разом - і воно просто розриває мене зсередини… Усвідомлювати, що тепер все це лише спогад - це проживання пекла на землі».
Її слова - це голос тисяч українських родин, які платять найвищу ціну за нашу свободу.
Шлях воїна: від переконання до чину
Віталій Вишнюк долучився до націоналістичного руху ще наприкінці 2000-х років. У 2010-му він разом із побратимами взяв участь в акції проти символів радянського терору в Запоріжжі. За це зазнав репресій і катувань у часи режиму Януковича. Але це його не зламало.
Він був у самому вирі Революції Гідності, у складі «Правого сектору», згодом - боєць Добровольчого українського корпусу. У 2013–2014 роках - командир калуського надрайонного загону.
Повернувшись до мирного життя, створив сім’ю, працював. Але коли 24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення, без вагань став до лав Сил оборони України.
«Сицилія»: сержант, який вів за собою
У 102 бригаді ТрО Віталій був тимчасово виконуючим обов’язки головного сержанта одного з підрозділів. Він навчав, підтримував, брав відповідальність не лише за виконання наказів, а й за людей.
«Слідуй за мною, роби як я - це не просто слова. Це щоденна відповідальність», - казав він.
На Запорізькому напрямку його підрозділ врятував чотирьох бійців дружнього штурмового підрозділу, які потрапили в критичну ситуацію.
Тоді ТРО рятувала штурмовиків - і це була справжня братерська війна за життя. На жаль, ми не встигли написати про нього живого, тому пишемо сьогодні в пам´ять про нього і з великою подякою, що він майже чотири роки разом зі своїми побратимами мужньо обороняв нашу Гуляйпільщину.
Людина честі й віри
«Сицилія» знав ціну колективу, братерству і службі. Для нього ЗСУ були родиною - великою, різною, але єдиною у своєму дусі.
Він вірив, що сильні мають властивість закінчуватися, якщо не ставати до лав захисників. І сам був прикладом того, як треба жити й боротися.
«Не всі будуть служити. Тим більше - воювати. Але ЗСУ - це родина. Велика, різна, з добрими й не дуже людьми. Але всіх нас об’єднує піксель. Це не просто форма - це дух, сила, віра. Сильні мають властивість закінчуватися. Тому треба ставати до лав сталевих, щоб нечисть не довелося зупиняти на Дністрі. Поки ми працюємо пліч-о-пліч, ми - непереможні. В родині, яка зветься ЗСУ, знайдеться місце всім», - говорив Віталій Вишнюк.
Світла пам’ять
«Сицилія» відійшов у Вічність, залишивши по собі любов родини, повагу побратимів і глибоку рану в серці Калуша та всієї України.
Він жив так, як вірив. І загинув, захищаючи те, у що вірив.
Вічна і світла пам’ять Герою. Вдячні гуляйпільці ніколи не забудуть своїх захисників.
