Кожна звістка з фронту відлунює гірким смутком у душах тих, хто чекає, вірить і молиться. Стало відомо про загибель ще одного українського воїна, ще одного мужнього сина своєї землі, який віддав життя за свободу та незалежність України.
30 листопада 2025 року поблизу села Успенівка Гуляйпільської міської громади Запорізької області загинув Іван Куриляк - гранатометник 3-го штурмового відділення 3-го штурмового взводу 3-ї штурмової роти 1-го штурмового батальйону військової частини А4848.
Він загинув, виконуючи бойове завдання на передовій, залишившись до останнього поруч із побратимами.
Син Самбора, який став на захист України
Іван Куриляк був родом із Самбора - міста зі славною історією, де шанують силу духу, людську гідність і любов до рідної землі.
Як і тисячі українців, він мав свої мрії, плани, сподівання на майбутнє, яке мало бути мирним і щасливим. Проте війна змусила зробити вибір, перед яким постало ціле покоління українців. Він обрав шлях воїна. Без гучних слів, без пафосу, без прагнення до слави - просто тому, що знав: хтось має стати на захист країни.
Той, на кого завжди можна було покластися
Іван служив у штурмовому підрозділі, де кожен день вимагав максимальної мужності, витримки та внутрішньої сили.
Побратими згадують його тихо й з особливою теплотою. Кажуть, що він був спокійним, зібраним і надзвичайно відповідальним - саме таким, на кого можна покластися у найскладнішу хвилину, коли від рішучості й холодного розуму залежить життя інших.
У нього була проста, але дуже важлива звичка. Перед виходом на позиції він коротко промовляв: «Тримайся, брате!».
Ці два слова ставали підтримкою, додавали сили, вселяли впевненість тим, хто стояв поруч із ним під свистом куль і вибухами. Сьогодні ці слова звучать особливо болісно. Наче останній відгомін його голосу.
Останній бій
30 листопада 2025 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Успенівка, Іван Куриляк загинув, боронячи українську землю. Він до останнього залишався в строю, поруч із побратимами, вірний військовій присязі та своєму обов’язку.
Його життя обірвала війна, яка щодня забирає найкращих. Та навіть смерть не здатна перекреслити той слід, який залишає людина, що жила з честю і віддала найдорожче за майбутнє своєї держави.
Світло його імені не згасне
Пам’ять про Івана Куриляка житиме у серцях тих, хто його знав, хто служив поруч, хто чув його просте й щире: «Тримайся, брате».
Вона житиме у вдячності поколінь, у мирному небі, за яке він боровся, у кожному новому дні, який виборюють для нас українські захисники.
Чи здатні ми пам’ятати кожного так, щоб їхній шлях залишався між нами? Маємо бути здатні. Бо пам’ять - це не лише скорбота.
Це продовження любові, вдячності й нашого спільного обов’язку перед тими, хто віддав життя за Україну.
Світла пам’ять Івану Куриляку. Вічна слава Герою.
