Скобов Михайло Олександрович народився 21 вересня 1995 року в місті Бердянськ Запорізької області. Його життя було сповнене випробувань, які лише загартували його характер. Батько помер, коли хлопчику було шість років, тож вихованням займався вітчим Юрій Петрович, якого Михайло вже в дорослому віці називав татом.
У 2003 році разом із мамою переїхав до села Полоузівка Бердянського району, де й минули його шкільні роки. Коли Михайло закінчив школу у 2013 році, його мати поїхала на заробітки до Москви, залишивши сина з вітчимом. Це стало сильним ударом для юнака і викликало образу, яку згодом, уже в дорослому віці, допомогла пропрацювати його майбутня дружина Тетяна.
Його мати працювала вчителькою музики в сільській школі, але зрештою поїхала працювати до Москви.
Михайло і Тетяна: історія кохання, народжена з дружби
Тетяна і Михайло познайомилися ще десять років тому, проте довгий час їхні стосунки залишалися лише дружніми.
— Ми ніколи не розглядали один одного як пару, — розповідала Тетяна. — Михайло на два роки старший за мене. Ми обоє з сусідніх сіл: я — із Софіївки, він — із Полоузівки. У нас була спільна знайома, через яку й зав’язалася наша дружба.
Зрештою дружба переросла в кохання, і 7 вересня 2023 року вони стали подружжям. Михайло отримав коротку відпустку на 10 днів — один із небагатьох моментів, коли вони могли бути разом.
— Його рідко відпускали додому. Бракувало людей. Коли він отримав звання командира, то спершу не виїжджав на завдання, але згодом знову почав виходити.
Тетяна помічала, як змінювався її чоловік під тягарем відповідальності:
— За той короткий час, коли Михайло приїжджав додому, я бачила, як він змінився. На його плечі лягло дуже багато роботи. Коли він ішов на завдання, я завжди спала з телефоном у руках, чекаючи смс: «Все ок. Я повернувся».
Шлях воїна
Михайло долучився до лав ЗСУ 23 грудня 2022 року. Його бойовий псевдонім — «Лакі», що означало «щасливчик». Він швидко освоїв військову справу, особливо саперну підготовку.
- Березень 2023 — проходив навчання із саперної справи у Великій Британії.
- Червень 2023 — продовжив навчання у Кам’янці-Подільському.
- Після навчання виконував бойові завдання у Куп’янському районі Харківщини.
- Березень 2024 — отримав звання молодшого лейтенанта та став командиром взводу.
Він ніколи не ховався за спинами побратимів. Навіть коли отримав командирську посаду, виходив разом із ними на бойові завдання.
Останній бій
5 липня 2024 року. Михайло телефонував Тетяні тричі.
— Останній раз о 19:45. За п’ятнадцять хвилин до виходу на бойове завдання. Це був останній раз, коли я чула його голос, — згадує дружина.
Близько 23:00 під час мінометного обстрілу він загинув. Разом із ним були ще двоє побратимів, які отримали контузії, але вижили.
Тіло змогли забрати з поля бою лише на третій день. Дві доби він вважався безвісти зниклим. 7 липня його евакуювали.
— Весь цей час я не знала, що сталося. Дзвонила на його телефон. Слухавку скидали. Це вселяло надію, що він живий. Але 8 липня мені зателефонували з ТЦК…
Ідентифікація затягнулася. Лише 12 липня Тетяна змогла піти до моргу у Запоріжжі.
— Його тіло почало розкладатися… Черви лазили по ньому… Якби не татуювання на лівій руці, я б не впізнала його. Тоді мені віддали обручку і золотий хрестик…
— Я до останнього молила Бога, щоб він вижив. Нехай би навіть без руки чи ноги… Я доглядала б за ним до кінця своїх днів, аби тільки живий…
Похорон без матері
Коли Тетяна повідомила матері Михайла про його загибель, та спитала:
- «Ты хоть не беременна?»
Ці слова болем вдарили по Тетяні. Адже вони так хотіли дитинку.
- Михайло хотів донечку Лізу. Він часто казав: «Ти, я і наш кіндер – ми будемо жити найкраще життя».
Михайла поховали на дев’ятий день після загибелі. Його мати не приїхала, хоча мала український паспорт і могла знайти шлях, щоб виїхати з Росії.
— Вона заплакала лише тоді, коли я пішла на опізнання тіла.
Зараз вона постійно повторює в розмовах із Тетяною:
— «Відпусти, життя швидкоплинне, виходь заміж та народжуй дітей».
— Ці слова просто доводять мене до сліз, — каже Тетяна.
Життя після втрати
— Вже минуло пів року, але я досі не приймаю того, що мій чоловік загинув.
Раз на місяць вона стабільно їздить на його могилу.
Нині у Тетяни чорне посвідчення дружини військовослужбовця.
Воно дає лише право на безкоштовний проїзд у громадському транспорті та пільгу на субсидію.
— Я подала документи на виплату 15 мільйонів гривень, але поки що очікую.
Вічна пам’ять
Михайло Скобов назавжди залишиться героєм, який не вагаючись пожертвував своїм життям заради миру і свободи на рідній землі.
Пам’ять про нього житиме в серцях тих, хто знав його, хто боровся поруч і хто цінує свободу, за яку він віддав своє життя.
Вічна слава тобі, Герою!
Підготувала Тетяна Велика
