18 липня 2025 року я стояла перед дверима Запорізької обласної дитячої лікарні, і серце моє тривожно калатало. У цей день мали виписувати Сашка Бондаренка — підлітка, який пережив справжнє пекло. Я хвилювалася не лише через його стан здоров’я, а й через те, як він мене зустріне. Усередині мене жили страхи: чи не буде в його очах агресії, чи не скаже він: «Чому ви прийшли? Що вам треба?» Я боялася болю, образи, закритості. Проте все виявилося інакше.
Сашко — усміхнений, живий, світлий. Разом зі своєю мамою, Оленою Олексіївною, він чекав на мене у коридорі. Удвох вони пройшли довгі тижні лікарняного болю, тривог і безсонних ночей. І того дня ми сіли разом, щоби згадати — згадати ніч, яка змінила їхнє життя.
31 травня 2025 року. Село Долинка.
Опівночі село накрили чотири ворожі авіабомби (КАБи). Один з них не розірвався, але інші… Один із них влучив у будинок №16, де на той момент перебував 16-річний Сашко разом із мамою і татом. Удар був неймовірної сили. Один уламок прошив диван, на якому спав хлопець, і відірвав йому ногу.
— Ми вже лягли спати, — розповідає батько Сашка, Сергій Леонідович. — О 00:00 все здригнулося. Один з КАБів влучив у горіх перед нашим вікном. Якби не дерево — нас би не було. Уламки посікли стіни, кімнати, меблі… Осколок пробив диван і буквально відсік Сашкові нижню праву кінцівку.
— Я прокинувся від вибуху, — згадує Сашко. — Все було засипано цеглою. Я намагався встати з дивану — витягнув одну ногу, а коли потягнувся до іншої, зрозумів, що її нема. Замість ноги — м’ясо, кров, уламки. Я перев’язав себе рукавами старої кофти… Пам’ятаю, як приїхала «швидка», яка і доставила мене до обласної лікарні. Тієї ж ночі мене вже оперували.
Ніхто не був готовий до цієї трагедії. У ту жахливу ніч загинула 9-річна дівчинка Поліна.
Родина Бондаренків виховує трьох дітей — дві старші доньки Тетяна та Анастасія того дня були у Запоріжжі.
До війни у селі Долинка проживало близько 450 родин, а нині — близько 100 людей. Мама Сашка раніше працювала кухаркою у школі, батько обробляв землю. Зараз обидва залишилися без роботи, живуть на пенсію Сергія Леонідовича — чоловік мав інвалідність із дитинства.
Після кількох операцій, лікування та довгої реабілітації, Сашко повертається до життя. Сьогодні він навчається в Запорізькому ліцеї автотранспорту. Але має велику мрію — стати лікарем-протезистом і вступити до Івано-Франківського медичного університету.
— Я точно знаю, чим хочу займатися, — говорить Сашко. — Якщо я втратив ногу — це не кінець. Це — виклик. І я його приймаю.
Хто знає, можливо, саме цей хлопець колись поверне до повноцінного життя сотні таких, як він. Саме через свою історію, біль і досвід він стане найкращим спеціалістом, який не лише лікує, а й розуміє кожного пацієнта.
Сьогодні Сашкові потрібні кошти на протезування, тривале лікування та реабілітацію. І кожен із нас може допомогти.
Реквізити картки Приват Банк для допомоги:
5168 7451 7424 4929
UA733052990262086400951993296
(отримувач – Сашко Бондаренко)
Ця історія — не лише про втрату, а й про неймовірну силу духу. Про юного героя, який, втративши ногу, не втратив мрії. І про віру, яка тримає родину, село, країну.
Сашко перебував на лікуванні у Запорізькій обласній клінічній дитячій лікарні, відділення ортопедо-травматології. У виписці від 6 липня 2025 року вказано:
Повний діагноз:
• Основне: Міно-вибухова травма
• Травматична ампутація правої нижньої кінцівки на рівні середньо-нижньої третини гомілки
• Відкритий перелом правої великогомілкової кістки
• Рвана рана лівої гомілки
• Осколкові поранення обох нижніх кінцівок
• Сторонні тіла в обох кінцівках
• Вторинна артеріальна гіпертензія ІІ ст.
Проведено лікування:
• У відділенні інтенсивної терапії: корекція водно-електролітного балансу, знеболення (морфін, ібупрофен), гемостатична та антибіотикотерапія, оперативні втручання.
• У травматології: подальша антибіотикотерапія, антикоагулянти, перев’язки, обробка кукси, знеболення, навчання ходьбі.
Рекомендації:
• Продовжити лікування в ЦМСР ЗОКДД
• Туге бинтування еластичними бинтами
• Реабілітація у спеціалізованих закладах
• Виготовлення протезів:
• Протез для ходьби – після ампутації нижче коліна
• Протез для купання
• Силіконовий лайнер
• Лікування у кардіолога
Наступний крок — протезування та подальше навчання жити по-новому. І з нашою допомогою — це можливо.
Авторка: Тетяна Велика, редакторка прифронтової газети «Голос Гуляйпілля»
Цей матеріал створено в межах проєкту НСЖУ «Зміцнення стійкості прифронтових медіа як інструменту боротьби з дезінформацією», який фінансується Посольством Литовської Республіки в Україні в рамках Програми Співробітництва з Метою Розвитку та Сприяння Демократії.
