20 січня 2026 року стало днем глибокої тиші й невимовного болю. Днем, коли ще одна звістка з фронту розірвала серця рідних і чорним рядком вписалася в історію України та Гуляйпільщини. Війна забрала того, хто став між нею і мирним життям інших.
Цього дня загинув Сергій Володимирович Лісовий - Захисник України, воїн, який віддав службі державі найкращі роки свого життя. Йому назавжди залишиться 33 роки… Вік, у якому ще так багато планів, мрій і надій. Та для нього цей шлях давно був визначений - шлях служіння й боротьби.
Сергій був родом із села Марфополь. Там - його початок, його дім, його земля, що виховала справжнього чоловіка. У 2014 році, коли війна лише прийшла на українську землю, він зробив свій вибір і пішов до АТО. Відтоді - десять років у лавах Збройних Сил України, без пауз і відступів.
Десять років фронту - це не просто цифра. Це роки напруги й небезпеки, втрат і болю, братерства й відповідальності. Це життя між бойовими завданнями й короткими дзвінками додому. Це постійна боротьба за право України бути вільною.
Сергій Лісовий загинув поблизу Рай-Олександрівки Краматорського району Донецької області, виконуючи бойове завдання. Він залишився там, де тримав позицію до кінця, де кожен метр землі був политий кров’ю захисників. Він загинув, захищаючи не лише побратимів, а й кожного з нас.
Його життя обірвалося, але його шлях не був марним.
Він встиг зробити головне - стати щитом для своєї країни.
Зараз важко підібрати слова. Вони надто малі перед масштабом втрати. Гуляйпільщина схиляє голову в скорботі. Родина оплакує сина, рідну людину, опору. Побратими попрощалися з тим, хто був поруч у найтяжчі моменти.
Ми зобов’язані пам’ятати ціну нашого життя.
Ми зобов’язані пам’ятати ім’я того, хто заплатив за нього власною долею.
Щирі співчуття рідним і близьким Сергія Лісового.
Нехай світла пам’ять про нього живе в серцях, у молитвах, у кожному мирному дні.
Вічна пам’ять. Вічна слава захиснику України.
