Чорна звістка знову впала важким каменем на серця - мов холодний грудневий вітер, що пронизує до кісток і не дає дихати. Війна безжально забирає найкращих, тих, у кого було ще стільки мрій, планів і невисловлених слів. Україна знову осиротіла, а одна родина втратила сина, громада - земляка, побратими - надійне плече. 5 грудня 2025 року поблизу населеного пункту Гуляйполе Запорізької області обірвалося життя хороброго захисника зі Львівщини - Руслана Даніленкова. Герою назавжди залишиться 30…
Що відомо про захисника?
Сумну звістку повідомили у Кам’янко-Бузькій міській раді. Вона сколихнула громаду, зупинила буденний плин життя й змусила кожного замислитися над ціною нашої свободи. Молодший сержант Руслан Даніленков, мешканець міста Кам’янка-Бузька, загинув від поранень, несумісних із життям, виконуючи бойове завдання на передовій.
Руслан служив оператором відділення управління командира батареї самохідної артилерійської батареї артилерійського дивізіону в/ч у складі 225-го окремого штурмового полку. Там, де земля здригається від вибухів, де кожна хвилина - випробування на мужність, він залишався вірним присязі та бойовим побратимам. Спокійний, відповідальний, сильний духом - таким його запам’ятають ті, хто стояв поруч.
Він не прагнув героїзму, не говорив гучних слів - просто робив свою справу, захищаючи рідну землю, свій дім, своїх близьких. Його життя обірвалося на війні, але його подвиг став частиною нашої спільної боротьби за майбутнє України.
Нестерпний біль втрати сьогодні розділяють рідні Руслана, його друзі, побратими й уся громада. Слова співчуття не зможуть загоїти рану, але пам’ять про нього житиме в серцях - у молитвах матерів, у тиші хвилини мовчання, у синьо-жовтому прапорі, який він боронив до останнього подиху.
Ми схиляємо голови перед його світлою пам’яттю та дякуємо за жертовність. Руслан Даніленков навіки залишиться в строю - у нашій пам’яті, у нашій свободі, у завтрашньому дні, за який він віддав життя.
Вічна пам’ять і слава Герою.
