Ще одна болюча звістка чорним крилом огорнула Борівську громаду, принісши невимовний біль, сльози й гіркоту непоправної втрати. Війна, яка щодня забирає найкращих синів України, відібрала у рідних, друзів і всієї нашої землі молодого Захисника, мужнього воїна, який до останнього подиху стояв на сторожі свободи та незалежності держави.
3 січня 2026 року, виконуючи бойове завдання поблизу населеного пункту Святопетрівка Пологівського району Запорізької області, загинув захисник Віталій Русланович Баталко. Йому було лише двадцять дев’ять років.
Шлях, що починався з рідного села
Віталій народився 18 листопада 1996 року. Його дитинство і юність минули на рідній землі, серед знайомих з дитинства краєвидів, у турботі близьких людей, які вкладали в нього найкраще, виховуючи чесним, працьовитим і щирим.
Він закінчив Калинівську школу, а згодом проживав у селі Підвисоке Борівської громади. Як і багато молодих людей, мріяв про мирне життя, будував плани на майбутнє, хотів бачити щасливими своїх рідних, працювати, жити й творити на своїй землі.
Та війна безжально перекреслила ці мрії.
На захисті рідної землі
Коли Україна потребувала своїх синів, Віталій не залишився осторонь. Він став до лав захисників і проходив військову службу у взводі безпілотних авіаційних комплексів роти вогневої підтримки 2-го штурмового батальйону 225-го окремого штурмового полку.
Його служба вимагала не лише мужності, а й витримки, уважності, холодного розуму та високої відповідальності, адже сучасна війна є жорстокою і безжальною, а кожне рішення на передовій може коштувати життя.
Віталій сумлінно виконував свій військовий обов’язок, залишаючись вірним присязі та Україні.
Останній бій
Того трагічного дня, 3 січня 2026 року, під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини, життя Віталія обірвав удар ворожого FPV-дрона. Отримані травми виявилися несумісними з життям.
У цю мить зупинилося серце молодого воїна, який мав ще стільки нездійснених задумів, стільки недосказаних слів, стільки днів, які могли бути прожиті поруч із найдорожчими людьми.
Війна забрала у матері сина, у молодшої сестрички - старшого брата, у громади - мужнього земляка, а в України - ще одного свого вірного Захисника.
Біль, який неможливо втамувати
Немає слів, здатних полегшити біль матері, яка втратила найдорожче, чи загоїти рану в серці сестри, яка більше не почує рідного голосу. Цей біль назавжди залишиться у серцях тих, хто знав і любив Віталія.
Борівська громада і вся Гуляйпільщина схиляють голови у глибокій скорботі та висловлюють щирі співчуття рідним і близьким загиблого Героя, розділяючи разом із ними цей важкий, невимовний смуток.
Пам’ять, сильніша за смерть
Життя Віталія Баталка було коротким, але сповненим справжнього змісту, адже він віддав найдорожче - власне життя - за право України бути вільною, незалежною і незламною.
Його ім’я назавжди залишиться в пам’яті земляків і гуляйпільців як символ мужності, честі та самопожертви.
Світла пам’ять та вічна слава Герою Віталію Руслановичу Баталку.
