Деякі звістки важко прийняти серцем. Деякі імена назавжди залишаються у пам’яті рідного краю, бо за ними - людське життя, родина, мрії, любов до своєї землі й жертовність заради України.

На щиті повернувся додому наш земляк Олександр Володимирович Кольчієнко.

Олександр народився 18 червня 1978 року в селі Воздвижівка. Тут минуло його дитинство, тут він навчався, зростав, пізнавав світ і будував своє життя. Після закінчення середньої загальноосвітньої школи працював у ТДВ «Агронива». Був звичайною людиною, яка жила працею, дорожила рідною землею та своїми близькими.

А потім у його життя, як і в життя мільйонів українців, увійшла війна.

Він став на захист України

У березні 2023 року Олександр став до лав захисників України. Залишив мирне життя, рідний дім і роботу, щоб зі зброєю в руках боронити Батьківщину та її народ.

Він знав, наскільки дорогою може бути ця боротьба. Та все одно зробив свій вибір - захищати свою землю, своїх людей, право України на свободу і майбутнє.

22 лютого 2024 року поблизу населеного пункту Водяне Донецької області Олександр зник безвісти. Йому було лише 45 років.

Після тієї страшної звістки для рідних почалося довге й болісне очікування. Дні змінювалися місяцями, а надія не згасала. Сестра, друзі, земляки до останнього вірили, що Олександр живий, що одного дня він повернеться додому, що війна ще дасть можливість почути його голос, побачити знайому усмішку, просто обійняти рідну людину.

Вони чекали дива. Та війна принесла найгіршу звістку - ту, яку серце відмовляється приймати навіть тоді, коли вже немає сил заперечувати правду.

Дорога додому - на щиті

Олександр повернувся додому не так, як чекали його рідні. Не живим і не своїми ногами, а на щиті - назавжди залишившись у строю українських Героїв.

Він віддав найдорожче за Україну, за рідну землю, за майбутнє наступних поколінь. Його подвиг не виміряти словами, бо за кожним днем війни, за кожним звільненим клаптиком української землі стоять людські життя, чиїсь матері, сестри, діти, друзі та домівки, куди більше ніколи не повернуться їхні захисники.

Олександр не повернувся до звичного життя. Але повернувся у пам’ять - свою, рідну, незнищенну. У пам’ять сестри, друзів, односельців, усіх, хто знав його і хто сьогодні схиляє голову перед його мужністю.

У пам’яті назавжди

Поховали Героя на Алеї Героїв кладовища в Кам’янському Дніпропетровської області.

У захисника залишилася сестра, для якої ця втрата назавжди залишиться незагойною раною. Немає слів, здатних полегшити біль людини, яка втратила найдорожчого. Є лише пам’ять, молитва і вдячність за те, що Олександр жив і загинув не даремно - він захищав Україну.

Воздвижівка попрощалася зі своїм земляком. Але Герої не зникають разом із останнім земним шляхом. Вони залишаються в назвах вулиць і меморіалах, у спогадах рідних, у фотографіях, які берегтимуть роками, у тихому болю людей, які знали їх за життя.

І поки ми пам’ятаємо Олександра Кольчієнка - він назавжди з нами.

Схиляємо голови у скорботі та висловлюємо щирі співчуття сестрі, рідним і близьким Героя. Нехай світла пам’ять про Олександра Володимировича Кольчієнка назавжди живе у серцях тих, заради кого він віддав своє життя.

Вічна пам’ять і слава Захиснику-Герою України!