Гуляйпільський краєзнавець Сергій Звілінський оформив підприємництво, щоб зберегти одну з найстаріших цегляних будівель міста та популяризувати історію міста. Він створює музей-садибу родини Крігер, який буде присвячений дореволюційному Гуляйполю. Також завдяки гранту від ООН відкрив бар «Анархіст» та хостел як історико-туристичний комплекс. Через 2 тижні планує повноцінно запустити у роботу бар «Анархіст», потім, зробивши ремонт, відкрити музей, експонати для якого частково в хостелі.
Сергій Звілінський тепер поєднує роботу керівника Гуляйпільського відділення наукового товариства імені Якова Новицького та підприємництво. Говорить, що карантин завадив запуститися вчасно, але водночас допоміг ліквідувати більшість «сюрпризів», які підготувала стара будівля.
Давнє фото будівлі родини Крігер
Бар «Анархіст», хостел та музей, який ще облаштовують, розташовуються в одній з найстаріших цегляних будівель Гуляйполя, за адресою вулиця Шевченка, 18. Споруда збереглася до наших часів майже у первісному вигляді. Тут свого часу оновили дах, щоб дощі та сніг не руйнували будівлю, згодом – замінили вікна на пластикові.
Ідея врятувати цю будівлю від руйнування з’явилась у Сергія Звілінського років 10 тому. Збереження споруди, яка пустувала до цього часу, відбувалося за гроші ТОВ «Преображенське». Воно є власником будівлі.
На фото Яків Крігер разом з працівниками заводу
— Треба віддати належне керівництву, вдалося зберегти все те, що лишилося до наших часів. Тоді вирішили на базі будинку створити об’єкт, який відвідуватимуть гості та жителі міста. Вибір пав на музей, присвячений саме дорадянській історії Гуляйполя. Бо в ній, не без допомоги радянської влади, сформулювався величезний інформаційний пробіл. На цю тематику працівники наукового товариства Якова Новицького написали немало публікацій.
Тому вирішили створити музей, експонати до якого збирав, купував, віднаходив роками. Це буде музей заводу, родини Крігер та не лише. У комплексі – бар та хостел, оскільки це підходило під умови гранту, – каже Сергій Звілінський.
У чому унікальність будівлі на Шевченка, 18?
Будівля, де буде хостел, — дім родини Крігер. У 1882 році Яків Крігер (старший) заснував завод, де виготовляли сільськогосподарську техніку. А в 1892 році — збудував поряд цегляний будинок. Його родина на той час була немала: мав чотирьох синів та двох доньок. У ті часи цегляний будинок був дивиною для гуляйпільців, адже у поселенні тоді переважно були дерев’яні та глинобитні будівлі.
— Крігери — це переселенці, німці-лютерани, які їхали у наші краї у пошуку можливостей розвитку, і, як правило, ці можливості знаходили, — пояснює Сергій Звілінський. — Родина була багатою, але їхня віра не дозволяла дуже шикувати, гроші вкладали у розвиток Гуляйполя. Так, наприклад, вони взяли фінансову участь в облаштуванні дороги від Гуляйполя до залізничної станції, що на території сучасного Залізничного, яку тоді вимостили бруком.
Завод Крігера в Олександрівському повіті був одним із ранніх, де випускали сільськогосподарську продукцію: сівалки, машини тощо. Потім після трагічної смерті Якова Крігера-старшого завод перейменували в завод нащадків Я.Я.Крігера, а вже потім, як родина покинула Гуляйполе під час Першої світової – у «Богатырь».
Вид з вікна майбутнього музею
Що цікаво, будинок непогано зберігся до наших часів. Тут залишився цілий фасад, віконні отвори. Єдине – з часом обвалилися деякі елементи зовнішнього декору. Певний час у цьому приміщенні перебувала адміністрація заводу вже «Сільгоспмашин». Вже під адмінприміщення тут зробили ремонт, але, що головне, не чіпали планування. Тож будинок зберігся у такому вигляді, як і був створений.
У колись закладені вікна тепер пробивається сонячне світло.
– Зашкодили будівлі закладені вікна, тут було досить сиро, завелася пліснява, почали гнити стіни. Тож певний час пішов на те, щоб розкрити вікна, впустити сюди повітря та висушити приміщення, – зазначає підприємець. - Зараз ще треба замінити балку, що прогнила, щоб вже відкрити музей та зробити вхід у хостел більш охайним. Решту вже зробили.
Грант – допомога бізнесу, але за безготівковим рахунком у Гуляйполі працювати важко
Сергій Звілінський розповів, що грант щодо розвитку малого та середнього бізнесу на сході України дуже допоміг у створенні комплексу. Під сам музей грантів немає, бо він нерентабельний. Тож вирішив сформувати саме такий осередок, де можна насолодитися історією, відпочити та перекусити.
Вже є все, щоб замовити каву, чай чи пиво.
Гуляйпілець ретельно готувався до конкурсу грантів: довів, що його бізнес-ідея потрібна місту і є важливою. Склав та захистив бізнес-план. Потім за кілька місяців мав реалізувати задумане. Як гроші витрачаються, перевіряє грантодавець, тож потрібно працювати швидко й за безготівковим розрахунком.
– Грантівські кошти – це безготівковий розрахунок. Працювати у Гуляйполі за безготівковим розрахунком важко. Якщо меблі ще знайти можна, то будівельників –важко. За безготівковим розрахунком – взагалі нереально, тож працювала бригада із Запоріжжя.
Але комплекс ще повністю не працює. У барі «Анархіст» доробляємо меню, щоб можна було брати швидкі перекуси, обіди. Стажується бармен, маємо замовити ще великий стіл для компанії. Музей ще на стадії раннього ремонту, але експонати для нього вже готові, – говорить історик.
Бар оформили у стилі лофт: бетонна підлога, цегельні стіни, де видна ідеальна рідна цегельна кладка. Сергій Звілінський радіє, що у споруди збереглися рідні віконні отвори та дверний вхід.
Балки (окрім підпорок) не зістарене, а дійсно сторічне дерево.
Окрема історія з декоративними балками, які, як може здатися, зроблені «під старовину». Це не зістарене дерево, а дійсно давнє. Їх історик викупив у власників старої сторічної хати, яка була побудована у кінці 19-го початку 20-го століття.
А от для друкованої продукції дореволюційних часів – окрема стіна. Тут і реклама пива, і афіша театральних вистав, і політичні оголошення тощо.
Чому бар назвали «Анархіст»? Не тому, що там модно й у Гуляйполі народився Нестор Махно. Саме на заводі Кригера зародилася спілка анархо-комуністів під керівництвом Вольдемара Антоні, а вже потім трансформувалася у «Спілку бідних хліборобів».
На цьому фото Нестор Махно та Вольдемар Антоні разом з однодумцями
Сергій Звілінський попіклувався і про сувенірну продукцію. Глиняні магніти з написом «Гуляй-Поле» шрифтом місцевої друкарні Наума Лібмана. Також є магніти – з історичною світлиною будинку та фотографією Нестора Махна, туристичні путівники.
У хостелі можуть зупинитися дві людини, можливо, члени однієї родини. Тут одне велике ліжко. Сергій Звілінський зазначає, що немає потоку туристів, заради якого потрібно було б робити більше місць. Але поставити двоповерхові ліжка не є проблемою, як буде така потреба.
Експонат юля музею - старий годинник німецього виробництва
У музеї-садибі планують не лише виставку продукції, а й навіть фотозону. Більш того, буде наданий старовинний дореволюційний одяг, який можна буде приміряти для фото. Також можна попередньо замовити екскурсію містом, яку проводить Сергій Звілінський.
Про туристичний потенціал Гуляйполя
Історик не приховує: туристичний потенціал Гуляйполе має, але він ще не реалізований. Туристам у місті поки що просто немає чим зайнятися. Він зазначає, що історичні таблички, хата Карпа Махна (брата Нестора Махна) – це все добре, але цього надзвичайно мало. Туриста, який приїжджає у місто, потрібно зацікавити туристичними напрямками, майстер-класами, воркшопами. Має бути стратегія розвитку туристичного Гуляйпілля, а вона поки що на стадії зародка. Туристи у нас задіяні максимум пів дня, далі їдуть, переважно, до Поліг.
Магніти на згадку
– Має бути історичний ареал міста. Він у нас є: будинки у нас унікальні. Можна розповідати про німецьке Гуляйполе, де прослідковується й ця архітектура, й про єврейське Гуляйполе, бо центр міста зведений завдяки єврейській громаді. Але ми маємо все це зберігати, не закладати вікна, не обшивати пластиком старі будівлі. Розумієте, туристи їдуть за специфікою, особливостями, унікальністю. В супермаркет та обшите пластиком кафе і меблями з IKEA вони й вдома сходять, – додає Сергій Звілінський.
