Уже років зо три гуляйпільчанка і молода мама у декреті Аліна Стародуб захоплюється виготовленням різноманітних прикрас для дівчат: бантиків, шпильок, обідків для волосся, пов’язок, брошей зокрема у стилі канзаші.
Останні півтора року творчість 25-річної дівчини почала приносити їй певний прибуток, тим самим втілюючи у життя популярну фразу «поєднувати корисне з приємним»: бо ж що може бути щось кращим за відчуття, коли твоя робота – улюблена, й приносить тобі не лише моральне, й матеріальне задоволення.
Карантин посприяв більш активному дистанційному спілкуванню та продажам через інтернет
Роботи Аліни переважно розраховані на дівчаток, які відвідують дитсадок – віком від 1,5 до 5 років. Хоча останнім часом Аліна приймає й «дорослі» замовлення: весільні бутоньєрки, бантики до виписки із пологового будинку, аксесуари до випускного тощо. І якщо раніше замовлення Аліна вручала із рук у руки, то з настанням карантину через спалах коронавірусу активізувала роботу в інтернеті, шкодуючи, що не зробила цього раніше.
– Стало набагато більше вільного часу. Та й певним чином стало легше й зручніше приймати замовлення, завдяки розміщеним у соцмережах фото. Окрім того, вдалося знайти кілька чудових інтернет-магазинів текстилю й фурнітури на різний смак. Раніше я скуповувалася у місцевому текстильному магазині, у якому досить хороший вибір, але іноді на мої фантазії дуже важко знайти потрібні матеріали, особливо фурнітуру.
До того ж, іноді за браком часу чи з інших причин не було можливості вийти до магазину, а з початком карантину взагалі стало важко. Спочатку дуже розгубилася, але згодом зрозуміла, що навіть із карантину можна винести користь для себе. Тож швидко адаптувалася й зараз вже спокійно приймаю замовлення онлайн, відправляю «Новою Поштою», вишукую щось цікавеньке для нових ідей.
Виготовлення одного бантика в середньому займає 30 хвилин
Донечка Аріна – найкраща модель
Починала творити прикраси Аліна ще в дитинстві: наприкінці 90-х було модно плести з бісеру браслети, чокери тощо. Тому працювати з дрібними деталями дівчині не звикати. А от саме бантиками захопилася у період вагітності, всіляко налаштовуючи себе на народження дівчинки. І хоча чоловік Артем був впевнений, що народиться хлопчик, Аліна не полишала надій та почала творити красу для майбутньої принцеси. Думки та бажання, які так плекала Аліна, зрештою здійснилися – на пізніх строках вагітності подружжя дізналося, що таки чекають на дівчинку.
Сьогодні майже дворічна Аріша – найголовніша модель та суворий критик маминих робіт: будь-що вдягнути або причепити собі на волосся не дасть. Вже змалечку дівчинка ретельно обирає собі гардероб і обирає серед купи бантиків-резинок-шпильок прикраси до вбрання. На сьогодні у «скарбничці» Арінки понад
– У цьому віці вони так полюбляють усе блискуче та барвисте. Та й з особистого досвіду скажу, що й самі мами у цей період намагаються зробити із своїх донечок дійсно чи не принцес. Тішать і як сам процес вибору вбрання серед яскравого вороху сукенок, кофтинок, капелюшків, аксесуарів, так і подальше милування своєю дитиною та посмішки перехожих, котрих зустрічаєш під час прогулянок.
З кожним виробом – удосконалення
Вироби Аліни користуються симпатією й попитом як у Гуляйполі, так і за його межами. Багато прикрас «поїхали» містами й селами Запорізької області, до Дніпра, Львова і навіть у Польщу. Багато робіт Аліна дарує своїм близьким. А от найпалкішими прихильниками милих бантиків є рідні та друзі із села Воздвижівки, звідки Аліна родом: замовляють самі, і знайомим рекомендують.
Ціна за пару прикрас коливається від 50 до 100 гривень, залежно від використаних матеріалів. Найчастіше дівчина працює із крепсовою стрічкою та екошкірою. Рідше – з атласною стрічкою, з якої свого починала, дивлячись відео-уроки на YouTube. Зізнається – вийшло не одразу.
– Зараз дивлюся на свої перші роботи як на щось недолуге, й мені стає смішно та трохи соромно. Хоча тоді ті перші бантики здавалися просто таки шедевральним творінням. Але ж на помилках і вчуся, відточую вміння, щось вигадую, щось піддивляюся у інших майстринь на інтернет-форумах. Буває й таке, що зроблю, – не сподобалося і розпустила. Бантики – річ маленька й нескладна, та все одно вимагає терпіння та посидючості. Такий собі антистрес.
Єдине, що певним чином засмучує Аліну – чоловік Артем, попри успішність жінчиного захоплення, не надто його підтримує, бо ж вважає витрати марними. Хоча, як виявилося з тих самих інтернет-форумів, він у цьому не один: у більшості майстринь чоловіки із властивим їм прагматизмом дійсно вважають подібне рукоділля зайвою жіночою примхою та марнотратством.
Та Аліна не втрачає надії на «потепління» з боку Артема. Дівчина жартує – чоловіки просто ображаються, бо ж усе найгарніше дістається жінкам, і вважає: варто замислитися над створенням якихось аксесуарів й дрібничок для чоловіків.
Та найголовніша мрія молодої майстрині – власний магазинчик рукоділля, де б продавалося усе (а то й більше) для різних видів творчості. Дівчина вірить, що рано чи пізно зможе досягти поставленої мети. А думки Аліни, як ми встигли впевнитися, мають властивість матеріалізуватися.
Фото з архіву майстрині
