Леонід на псевдо «Сірко» - командир інженерно-саперного взводу одного з підрозділів 102-ї окремої бригади Сил ТрО імені полковника Дмитра Вітовського, людина, чий життєвий шлях поєднує мирну працю і складний військовий обов’язок. Народився він у селі Покровське Нікопольського району, однак справжнім домом для нього стало Гуляйполе, де з 1999 року він будував своє життя, створював сім’ю, працював і планував майбутнє, яке здавалося передбачуваним і спокійним.
Проте повномасштабна війна змусила переосмислити звичні речі, змінити пріоритети і ухвалити рішення, що визначає подальшу долю людини. У 2023 році Леонід добровільно приєднався до війська, не чекаючи повісток чи примусу, а керуючись власним внутрішнім переконанням і відповідальністю.
- Пішов сам. Це було моє рішення, - говорить захисник, і в цій простій фразі відчувається твердість характеру та усвідомлення зробленого кроку.
Робота, що не залишає права на помилку
Сьогодні Леонід очолює інженерно-саперний взвод, підрозділ, який виконує одну з найнебезпечніших і водночас найменш помітних для стороннього ока робіт на фронті, адже саме від їхніх дій залежить безпека інших військових і успішність бойових операцій. Його бійці займаються мінуванням і розмінуванням територій, знешкодженням вибухонебезпечних предметів, встановленням інженерних загороджень, а також будівництвом укриттів, які рятують життя під час обстрілів.
Це служба, яка вимагає максимальної концентрації, холодного розуму і чіткого дотримання інструкцій, адже будь-яка помилка може мати непоправні наслідки. Тут не існує дрібниць, а кожен рух, кожне рішення і навіть найменша неуважність можуть коштувати життя.
- Робота така, що помилок не пробачає, - говорить Леонід без зайвого пафосу, і ці слова звучать не як узагальнення, а як особистий досвід, прожитий у реальних умовах.
Урок, який залишає слід назавжди
Один із епізодів початку служби особливо врізався в пам’ять воїна, ставши для нього уроком, який неможливо забути чи ігнорувати. Тоді його підрозділ виконував завдання з мінування території поблизу одного з населених пунктів, працюючи у напруженому темпі та розуміючи ризики, які супроводжують кожен такий вихід.
- Ми мінували територію біля одного населеного пункту, спішилися, несли протитанкові міни, і в якийсь момент усе змінилося буквально за секунди, коли з’явився дрон зі скидом, якого ми не чекали, так само як і він, очевидно, не очікував побачити нас саме там.
Ситуація розгорталася миттєво, не залишаючи часу на аналіз чи зважені рішення, тому кожен реагував так, як підказували інстинкти і наявний досвід.
- Почали розбігатися, але проблема була в тому, що ми тримали в руках міни, а це зовсім інший рівень ризику, ніж просто бігти під обстрілом. Я сховався під деревом, сподіваючись, що це допоможе, але дрон зробив скид, і я отримав поранення.
Після цього командир поставив запитання, яке здавалося очевидним для досвідчених військових, але не для новачка:
- «А ти чого міни не викидав?»
- На той момент я навіть не усвідомлював, що це потрібно робити, не розумів, як це - просто взяти й кинути міни, - згадує Леонід, підкреслюючи, наскільки різним є сприйняття ситуації до і після бойового досвіду.
Досвід, який формує іншу людину
З часом приходить розуміння правильних дій у критичних ситуаціях, але цей досвід не можна отримати заздалегідь - він формується лише через реальні події, ризики та власні помилки.
- Потім уже стало зрозуміло, що потрібно було діяти інакше: кидати міни й одразу шукати укриття, не намагаючись зберегти спорядження ціною власної безпеки, але в той момент усе відбулося так, як відбулося, і я тримав міни нижче пояса, що фактично врятувало мені життя, бо вони взяли удар на себе, і осколки пішли в ноги, а не вище.
Такий досвід змінює людину, змушує швидше думати, інакше оцінювати ризики та розуміти ціну кожного рішення, прийнятого за долі секунди.
Вибір, який не потребує пояснень
Попри пережите, Леонід не схильний до гучних заяв чи пафосних висловлювань, адже для нього служба - це не спосіб самоствердження, а усвідомлений обов’язок і продовження власного життєвого шляху в нових обставинах. Він говорить про війну стримано, без зайвих деталей, залишаючи головне між рядками.
Коли його запитують, що він може сказати тим, хто ще вагається, чи варто долучатися до війська, він не намагається переконувати або нав’язувати свою думку, адже добре розуміє, що такі рішення не приймаються під тиском.
- Це вибір кожної людини, і кожен має прийти до нього самостійно. Я свій вибір уже зробив.
І в цих словах - глибока впевненість і відповідальність за власний шлях, який він обрав свідомо і без вагань.
