«Великий патріот малої батьківщини» - так називався матеріал, надрукований на сторінках «районки» ще у 2012 році. Це була розповідь про нашого земляка Віктора Васильовича Качана, який жив у Гуляйполі по Садовому провулку. А потім доля його закинула у дружню Латвію, де мешкає вже, мабуть, понад 40 років. Але душею він весь цей час зі своїм рідним Гуляйполем, іноді приїздить у гості. Про життя міста, його проблеми й радісні моменти, про всі події дізнається… з «Голосу Гуляйпілля». Газету йому регулярно (не пропускаючи жодного номера) надсилає в Латвію Марія Омелянівна Литвиненко, з якою колись брав активну участь у художній самодіяльності. Він дуже вдячний жінці за доброту її душі, адже завдяки їй не пориває життя зі своєю батьківщиною. Днями ми отримали від нього листа. «Ваша газета, - пише Віктор Васильович, - а саме зміст і верстка, стали настільки цікавими, що ми із дружиною читаємо її з подвійним задоволенням. Спасибі вам за вашу нелегку працю, за піклування про читачів». Чоловік поділився з нами своїми враженнями про прочитане, навіть дав, як на наш погляд, слушні пропозиції. Одну з них хочемо запропонувати на суд читачів, можливо, і керівництво міста та району побачить у ній раціональне зерно.
«…А тепер про головне. Ви прекрасно знаєте, яка катастрофічна ситуація склалася в нашому районі (він досі вважає його своїм – авт.) з медициною. Мало того, що українська влада все далі й далі віддаляє її від народу, так ще й місцева влада не дорожить хоча б тим, що мала. Цьому приклад - знищення пологового відділення районної лікарні. Ми так думаємо, що на київську владу нам сподіватися годі, то треба самим думати, як рятувати ту ж нашу медицину, щоб не сталося так, що за простими діагнозами треба їхати в Пологи на поклон.
Ми так розуміємо, що за останні 20 років у місті не збудовано жодного житлового будинку для городян. А молоді медики-фахівці не затримуються в місті саме через відсутність житла. А якщо для них побудувати житловий будинок як відомчий? І без права викупу, приватизації чи успадкування. Працюєш у медицині - живи спокійно, пішов з неї - звільни квартиру іншому. Справа ця клопітна, але якщо взятися серйозно - подужаємо. Що для цього треба: перш за все, підрахувати, скільки квартир треба. Ну, наприклад, 30 квартир. Якщо залишаться зайві, запропонувати на тих же умовах іншим підприємствам. Далі точно розрахувати, скільки коштуватиме це будівництво. Все врахувати. Потім визначити кількість народу в місті і в районі. Визначити прийнятну суму з людини, ну, наприклад, 200 гривень. Хто зможе, нехай дасть більше. Все це пояснити зрозумілою мовою народу і почати збирати гроші. Якщо для церкви жертвують, в основному, тільки віруючі, то для медицини, ми думаємо, дадуть всі. Збір грошей здійснювати максимально відкритим способом. Цілковита інформація. Підключити місцевих бізнесменів, міську і районну владу. Потім звернутися до обласної влади. Як кажуть, з миру по нитці - голому сорочка. Є ж у нас у місті достойні, грамотні люди, яким можна довірити цю почесну і відповідальну справу. Зібрати всю суму і ще раз пояснити народу. Суму, що не вистачатиме, взяти на кредит у банку - це вже турбота районної влади. Потім організувати будівельну бригаду, тільки з місцевих будівельників, без усіляких гастролерів. Бо їм же треба ще й за відрядження платити і тимчасове житло давати, а спитати потім за якість буде ні з кого (ви це чудово самі розумієте).
А будинок слід побудувати із сучасним плануванням, з хорошими квартирами, і брати плату як з відомчого житла - квартплату і комунальні послуги. Думаю, якщо докласти всіх зусиль, то за рік можна звести будинок. Таким чином піднімемо і престиж міста, і медицину нашу врятуємо. Лякати вас не хочемо, ви самі розумієте, наскільки це небезпечна справа при такому рівні корупції в Україні. Але робити обов'язково треба. Головне, щоб народ зрозумів, підтримав і не був обдурений. Подумайте, не поспішайте відмовлятися, поділіться цими думками з головою громади та головою районної ради. Їм, напевно, можна довіряти, вони ж місцеві. Ну і ми, в свою чергу, якщо ще приїдемо, обов'язково внесемо і свою частку. Ось, поки і все. Ще раз вибачте, що відвернули вас від справ насущних. До побачення. Якщо щось не так, вибачте.
Daugavpils. З повагою Віктор Качан».
Як не погодитися з такою думкою? Адже тільки через відсутність житла від нас поїхав уже не один кваліфікований лікар. З цієї причини полишила лікарню і невропатолог Альона Рибченко, яка зарекомендувала себе дуже кваліфікованим спеціалістом. Наразі невропатолога ЦРЛ так і не має. Все-таки варто задуматись.
