Нещодавні зливи наробили нам лиха. Та не лише на вулицях (повалені дерева, затоплені подвір’я, підвали тощо), а й в справжній окрасі міста, осередку культурного, наукового і спортивного життя – КСК «Сучасник». Якщо відштовхуватись від назви комплексу, то сучасність, можна констатувати, просто жахлива.
Великий зал КСК – то перше приміщення, яке довелось відвідати. Тут темно, гулко, відлунням капає вода. Розмірено, систематично, невідворотно. Кап-кап. Дощу немає вже два дні. Кажуть, то набрав воду пінопласт… Кап-кап... Вологі кресла, пахне цвіллю, замотаний у целофан електричний подовжувач. Ноги тонуть у підлоговому покритті, під ступнями голосно чавкає. Провела аналогію з болотом та мохом. Добре, що я у кросівках. Працівники «Сучасника» сумніваються, що великий зал можна буде відновити коли-небудь. Тут уже міцно оселилась сирість. Так просто його не висушити. Працівники зняли 50 глядацьких крісел, випрали та понесли на внутрішнє подвір’я сушитись. Намагаються врятувати хоч щось. Спало на думку, що меблі та прилади освітлення треба було б рятувати в першу чергу, але ні… Бездарно пропадає майно. Капотить вже й у малому залі.
У бібліотеці плівкою накривають стелажі, щоб не намокли книги. Плівкою покривають комп’ютери та ксерокс. Згадалось, з якою епічністю писалось про впровадження у Гуляйполі програми «Бібліоміст»…
Коли дощило, працівники бібліотеки навіть вночі приїжджали на роботу, аби винести тару, що наповнилась. Щоб проконтролювати, чи не знайшла вода собі нові шляхи та чи не заливає книжки й техніку. Коли не було світла, оглядали все з ліхтариком у руках. Бережуть, мов власний будинок.
У школі мистецтв пофарбували стіни. Деякі. Ненадовго. Лущаться пофарбовані, бо тече вже й там. Бляшанки з водою, піднятий паркет, що накритий простирадлом, мов покійник, обвалені частини даху. Повсюди маленькі кульки пінопласту. Частинки злочинця-руйнівника. Особливий жах біля класу образотворчого мистецтва. Зринули в пам’яті покинуті будівлі Чорнобиля. А вже через місяць школа мистецтв люб’язно відкриє свої двері для обдарованих учнів. Ви відпустите свою дитину туди?..
Це вже не перша публікація про стан КСК «Сучасник». І не остання. Кажуть, вода камінь точить. Поки що вона точить, руйнує, з’їдає величезний культурно-спортивний комплекс – архітектурне надбання нашого славного краю. І, зрештою, цьому має настати, край.
