Вже практично два місяці у гуляйпільській лікарні працює молодий й перспективний спеціаліст-онколог – 25-річний гуляйполець, Максим Олександрович ТУР.
Онкологія - дуже специфічний напрямок медицини, і не кожний спроможний у ній працювати. Втім, ще у підлітковому віці Максим, після того, як втратив двох своїх дідусів, твердо вирішив стати онкологом. Каже, задумувався вже давно, але саме смерть рідних людей стала пусковим фактором для обрання професії. І жодного разу не пошкодував про свій вибір. Шість років навчання в Запорізькому державному медичному університеті, півтора роки інтернатури в Запорізькому регіональному протипухлинному центрі (колишній онкодиспансер) – і ось молодий лікар-онколог повертається на Гуляйпільщину, що не може не тішити. Однак його перебування тут, на жаль, лише питання часу. Чому так, і про що ще нам розповів лікар – з перших слів далі.
Периферія та вузька спеціалізація одне одному не товариші
- Повірте, нині молодим лікарям не потрібне житло чи відмітка в трудовій книжці, їм потрібна РОБОТА. Я одружений, моя дружина також закінчує інтернатуру. Ми молоді, готові працювати цілодобово, націлені розвиватися, бо ж хочемо гідно жити. А сьогодні, щоб жити у достатку, маємо заробляти. І от брак кадрів – найголовніша проблема маленьких міст, таких як Гуляйполе.
Для порівняння: якщо в Запоріжжі доводилося приймати за зміну 50-60 пацієнтів, то перші три тижні роботи тут я прийняв близько 30 людей, і основною роботою було загальне обстеження, тоді, коли лікар має лікувати. Надто мало практики. Я маю певний базовий досвід з абдомінальної (пухлини черевної порожнини) хірургії й надалі хочу стати онкохірургом, а це додаткова платформа для розвитку. Але сьогодні я радий, що я тут, та цілком і повністю відданий гуляйпільцям, своїй роботі, яку дуже люблю, і завжди допоможу всім, хто потребує моєї допомоги.
Окремо відзначу чудове відношення до молодих спеціалістів керівництва та колег - чуйні, приязні люди, з якими хочеться працювати, і які можуть працювати. Але знову ж таки, враховуючи кількість населення, працювати на повну силу своїх можливостей просто не виходить. Я також був приємно вражений сучасним якісним обладнанням – зокрема, близькими мені лапароскопом та ендоскопом, якими може похизуватися не кожен район. І досить прикро, що вони практично бездіяльні, коли б могли чудово працювати на благо людей.
Українці халатно відносяться до свого здоров’я
Впродовж місяця обсяг роботи та кількість пацієнтів у лікаря суттєво зросла. Наразі Максим Олександрович тільки за зміну приймає близько 20 людей, особливо це стосується початку тижня. Найчастіше звертаються жінки з проблемою молочних залоз. Також розповсюдженими виявилися онкозахворювання підшлункової та передміхурової залози, нирок, шкіри та навіть горла. Мають місце бути й запущені випадки захворювань. Зокрема, за направленням Максима Олександровича у протипухлинному центрі вже прооперували двох людей, багато госпіталізовано на подальше лікування.
- Те, що рак є головною причиною смертності – міф. Насправді - це серцево-судинні захворювання. Втім, і щодо онкології статистика невтішна: в Україні з онкозахворювань Запорізька область – на першому місці. Одразу зазначу, що всупереч розповсюдженій думці, коронавірус ніяк не вплинув на смертність від онкозахворювань. Причини виникнення раку різні – спадковість, генетика, шкідливі звички. Найрозповсюдженішим є колоректальний рак (злоякісна пухлина товстого кишківника та прямої кишки). І пов’язаний він в основному із харчуванням. Бо ж що ми сьогодні їмо? Продукти ГМО, напівфабрикати незрозумілого походження, фаст-фуд, п’ємо газовані напої тощо – і все це, посилюючи знову ж таки шкідливими звичками - курінням, вживанням алкоголю тощо. І якщо зі сферою харчування, в принципі, вже мало що можна зробити, то самозбереження ще жодній людині не нашкодило. У нашому випадку – це регулярні обстеження.
Задля цього необов’язково їхати до обласних центрів: навіть на рівні маленьких міст та сіл є альтернативні й доступні методи. Це УЗД, рентген, клінічний чи загальний аналіз крові. Окрім того, жінкам потрібно самостійно 1–2 рази на рік оглядати молочні залози, ходити на медичний огляд до гінеколога, після 40 років – проходити мамографію. Чоловікам варто відвідувати чоловічий кабінет тощо. А також важливо й потрібно щорічно проходити флюорографічне дослідження. Необхідно переконувати у ранньому зверненні й здорових людей, оскільки онко – річ терпляча й може «сидіти» в організмі роками й частіше вже визріває у людей 50-60 років. Тому наголошую: ОНКОСКРИНІНГ рятує життя!
Рак – не вирок!
- Дуже часто, дізнавшись свій діагноз, людина втрачає позитив й взагалі бажання жити. Впадає в депресію, закривається від соціуму тощо. Тож іще одним немаловажливим обов’язком лікаря вважаю «виведення» у пацієнтів застарілого кліше, що «рак – це смерть». Так, нехай кількість онкохворих в Україні не зменшилася, але при цьому збільшився відсоток одужання: за останні десятиліття медицина досягла безсумнівного успіху в лікуванні онкозахворювань, й Україна тому не виняток. Згадайте, колись і від грипу масово гинули люди. Хочу наголосити, що рак, як і цукор, дуже люблять поганий настрій. Підсвідомість – дуже велика рушійна сила. І на моїй практиці були люди з різним відношенням до свого діагнозу. Ті, хто були оптимістично налаштовані на видужування, швидше йшли на поправку, легше сприймали ліки та процедури, пригнічені ж - дуже важко переносили терапію, а покращення загального стану відбувалося повільніше. Головне – ніколи не здаватися, не падати духом.
А лікарям, зокрема, сімейному та онкологу, варто змінити тактику при повідомленні діагнозу пацієнту. «У вас рак. Потрібне термінове дороговартісне лікування» - не найкращий варіант. Шоковану, розгублену людину потрібно заспокоювати, налаштовувати на більш позитивні думки, заохочувати до лікування, оскільки шансів одужати купа. Для хворої людини – лікар головна підтримка у такий момент, а тому вона довіряє йому як нікому. А ми не можемо знехтувати цією довірою. Також, враховуючи відсутність у наших людей громадського усвідомлення, лікарям було б не зайвим проводити тематичні лекції тощо. Принаймні, я на це готовий. Навіть якщо на лекцію прийде п’ять людей – це вже результат, оскільки ці люди розкажуть ще п’ятьом і так далі, а це вже розповсюдження інформації.
На завершення хочу знову наголосити громадянам щодо необхідності онкоскринінгу, й особливо, коли щось турбує. Не дотягуйте до критичного стану, не відмахуйтеся рукою від закликів організму «пройде саме» чи «це не зі мною»: на жаль, онко – це те, що стосується кожного! І день обстежень вартує того, щоб подальший рік жити без страху за своє здоров’я.
