Війна змінила життя всіх українців. Але, здається, що найбільше вона торкнула найменших — дітей. Складно уявити, що відчуває маленька дитина, коли прокидається від артобстрілу, сидить в бомбосховищі, покидає домівку та друзів, змінює місце проживання та опиняється в середовищі, де всі навколо говорять іноземною мовою.
Тепер 1 червня — Міжнародний день захисту дітей сприймається дещо інше, більш ґрунтовно та важливо. Ми зібрали для вас підбірку історій дітей, їх ставлення до війни та вклад в перемогу.
Мріє Катя лише про одне — щоб війна закінчилася як можна скоріше
Діти не повинні отримувати травми від снарядів та ракет, які «прилітають» у сусідні та їх домівки. Всі дитячі травми, повинні закінчуватися, розбитими колінами від постійної біганини з друзями. Але війни все змінює. Так, 14-річна Катя із Преображенки, що біля Оріхова, у квітні опинилася в лікарні через те, що зазнала поранення внаслідок обстрілу із важкої артилерії села. Але їй «пощастило» — осколок не зачепив життєво важливих органів і пройшов на виліт.
«Я гуляла на вулиці та потім почула як почали стріляти. Я хотіла повернутися і побігти додому, але не встигла. Ракета влучила в сусідній дім, машину. Я повертаюся, все оранжеве і відчула біль в руці», — згадує дівчинка.
Мріє Катя лише про одне — щоб війна закінчилася як можна скоріше.
17-річна Діана разом з батьками покинула рідний Оріхів і тепер живе в Запоріжжі. Вона згадує, що «в Оріхові було дуже страшно і весь будинок ходив ходором. Ввечері, лежачи в одягу, було постійно чути «прильоти» снарядів чи ракет».
Тепер Діана одна без друзів в чужому місті. Але вона не залишилась без подарунка у свій день народження. Волонтери-кондитери Запоріжжя створюють солодкі подарунки для дітей-іменинників, що покинули свої міста через війну. І Діана отримала в подарунок торт і повітряні кульки. У свій день народження Діана мала побажання для своїх друзів і всіх дітей, які покинули дім через війну.
«Все буде добре, всі обов'язково повернуться додому. Все буде Україна!», — оптимістично сказала Діана.
Привітання Діани з днем народження
Діти допомагають на тому фронті, на якому можуть принести користь
Війна показує, що немає замалої допомоги та вкладу в перемогу. Всі — від дорослих чоловіків та жінок до підлітків та малечі — допомагають на тому фронті, на якому можуть принести користь. І все це має великий вплив у всіх сферах — воєнній, гуманітарній і психологічній.
Наприклад, при Запорізькому ботанічному саду продовжує працювати дитячий гурток «Природна палітра», в якому юні вихованці гуртка вчаться малювати та співати. Своїми талантами діти з Запоріжжя підтримують українських захисників та рідну країну.
Вихованка «Природної палітри» Катерина Поливяна намалювала війну з власного вікна та зобразила свою мрію про мир.
Фото: sich.zp.ua
А Милослава Масловська заспівала «Червону калину», бо кожна українська пісня сьогодні наче молитва про Перемогу.
Хмельничани Микита, Зоряна та Ярина продають печиво, яке спекли їхні матусі. За пісочне та імбирне беруть символічну ціну – 50 гривень. Покупців чимало, адже діти таким чином збирають на бронежилет для військового. Маленьким волонтерам вдалося вторгувати понад 11 тис. грн. За ці гроші хрещений Микити, який до речі теж волонтер, купив бронежилет і віддав його бійцю.
«Мене звати Зоряна Гордова. Ми продаємо печиво. Ми маленькі волонтери. Робимо це для того, щоб хоч якось допомогти нашим військовим», — поділилася дівчинка.
У Луцьку до волонтерського центра допомоги ЗСУ «АНГАР» долучився 14-річний школяр Андрій. Щоб почати допомагати, як писала Оля Валеник, він у прямому значенні обривав всі соцмережі. Андрій, не дивлячись не юний вік, має абсолютно дорослі та свідомі думки. Каже, що в Україні зараз дуже непрості часи, тому для нього важливо допомагати.
«Я хочу підтримувати ЗСУ, допомагати армії. Загалом, робитиму все що можу, аби наблизити перемогу та мир в країні. Ще приноситиму малюнки та талісмани для солдатів, які сам роблю. Думаю, це також для них важливо», — говорить Андрій.
На одному з блокпостів в передмісті Харкова прикордонникам допомагає хлопчик Богдан. Маленький Богдан допомагає прикордонникам у періоди затишшя. Для Богдана це частково гра, адже автомат іграшковий, «піксель» завеликий. Але все інше — справжнє. Хлопчик оглядає авто та перевіряє чи фото у паспорті відповідає власнику.
«Усі друзі виїхали, я залишився один. Лише один друг залишився, та й то він живе у Харкові, та й то там бомбардування. Батьки дозволяють мені тут бути. Коли бомблять я вже не зовсім боюся, звик. У мене із собою автомат АК-47, взять його із собою про всяк випадок», — розповідає Богдан.
А одного разу під час ворожого нальоту один з прикордонників накрив Богдана своїм тілом.
Діти не повинні знати, що таке війна. Але саме заради їх життя та майбутнього зараз ведеться боротьба за незалежність та свободу України.
