Жителі Малобілозерської громади Запорізької області з перших днів повномасштабного вторгнення російських військ в Україну опинилися в окупації. За 40 км від громади розташована Запорізька АЕС, яку контролюють росіяни.
До 24 лютого 2022 року громада стрімко розвивалася, а після вторгнення місцеві жителі не мали хліба й доступу до медикаментів. Проте мешканці не мають наміру здаватися. Навпаки – ще старанніше планують майбутнє і соціальні проєкти та знаходять шляхи працювати навіть попри окупацію.
У межах проєкту “Перспективи сталого розвитку сільських територій” ми поговорили з Наталією Кононенко, головою ГО “На варті”, депутаткою Малобілозерської територіальної громади. Вона розповіла, чим живе громада зараз, як розвивається та з якими викликами зіткнулася в новій реальності.
Як змінилося життя громади після початку окупації
Наталія Кононенко вийшла на зв’язок через ZOOM завдяки встановленому VPN. Публічну діяльність вести не може, бо її соціальні мережі моніторять окупанти.
“Ми з 27 лютого 2022 року в окупації, – розповідає жінка. – Попри це з перших днів люди збирали пожитки для нашої територіальної оборони. Не було такого двору, який би не долучився до цієї ініціативи – усі йшли й несли, що могли. Я так пишаюся нашими односельцями! Громада згуртована як ніколи”.
Зміна фокуса
Під час повномасштабної війни увага Наталії, як і багатьох українців, змістилася на допомогу іншим і роботу задля перемоги України. Вона разом зі своїми однодумцями допомагає літнім людям і фельдшерсько-акушерському пункту медикаментами, переправляє гуманітарну допомогу із Запоріжжя на окуповані території області – намагається допомогти людям, які принципово не брали “допомогу” від окупантів.
Зміна світогляду
Війна змінила світогляд малобілозерців та об’єднала їх, вважає депутатка.
“Раніше наша громада не жила спільним життям, кожне село було саме по собі – жодного спільного бачення. Можливо, до повномасштабної війни ми думали лише про матеріальне. Зараз у нас інші цінності – єдина Україна, розбудова нашої держави й громади, – розповідає жінка. – Це наша земля, і ми хочемо жити тут, дбати про своїх дітей, будувати житло. Ми не готові, що нам будуть насаджувати чужі цінності. Зараз нас об'єднує війна, але буде перемога, і вона нас єднатиме ще більше”.
Продовольчі проблеми
Малобілозерська громада виявилася неготовою до всіх випробувань війни. У жодному з восьми сіл немає ані власної пекарні, ані виробництва круп чи макаронів.
“На початку повномасштабної війни ми були без хліба. Ходили, як на полювання, за ним – майже як в історіях моєї баби про 1933 рік”, – розповідає Наталія Кононенко.
Якби громада сама переробляла сировинну продукцію, це розв’язало б питання продовольчої безпеки. Також продукцію можна було б реалізовувати і в інші регіони, а це додаткові прибутки та робочі місця, вважає пані Наталія.
“У кожному селі може бути окреме мініпідприємство, наприклад пекарня або макаронне виробництво. Я вже дізнавалася в наших фермерів про пшеницю. Сьогодні ми чекаємо на макарони, як на гуманітарну допомогу, тоді як могли б самі робити їх”.
Відповідальна підготовка до зими
Малобілозерська громада повністю відключена від газопостачання. Можливі й перебої з електроенергією. Тому тут дуже відповідально готуються до зими – роблять запаси продуктів, сушать овочі для борщу, виготовляють консерви.
“Заготовлені сухі овочі можна залити водою на вогні, і отримаємо борщ. Так ми можемо не сподіватися лише на гуманітарну допомогу. Ми дякуємо кожній країні, яка допомагає нам, але за правильного підходу можемо багато що зробити й самі”.
Нові проєкти місцевих активістів об’єднали громаду
У Малобілозерській громаді планували розвивати сільський туризм. Надихнула на це участь у проєкті “Перспективи сталого розвитку сільських територій”. Ініціаторкою стала Наталія Кононенко.
“Участь у проєкті була подарунком долі. Пів року я жила ним – це і навчання, і спілкування з наставниками та іншими учасниками, – розповідає пані Наталія. – Я зрозуміла, що село – це колосальні можливості”.
Наталія та її однодумці усвідомили: у Малобілозерській громаді теж можна реалізувати туристичні проєкти. Тоді вони заручилися підтримкою сільського голови й депутатів місцевої ради стосовно розвитку зеленого туризму, бо україномовні села на півдні України серед російськомовних – це перлина.
“Під час активної фази проєкту громада згуртувалася, зібралося до 50 жінок. Ми обговорювали пермакультуру, крафтову справу для села. І тоді кожна зайняла нішу в нашій проєктній ідеї. А я зрозуміла, що всі вже давно готові”, – продовжує жінка.
“Ловка лавка”
Наталія разом з подругою хочуть відкрити свою крафтову крамничку з оригінальною назвою “Ловка лавка”. Продаватимуть там місцеву продукцію, у тому числі й домашню пастилу, яку Наталія виробляє власноруч.
“Свою справу я почала з того, що ми з чоловіком купили дегідратор для сушіння овочів і фруктів, – розповідає пані Наталія. – Пастилу роблю екологічну й без цукру. Цим можна займатися цілий рік, адже пастила виходить смачною навіть із заморожених фруктів”.
Час в окупації пані Наталя використовує і для навчання, щоб в майбутньому розвивати свою справу.
“Розумію, що часу нема, – треба все встигати, і я багато чого ще не знаю, – ділиться жінка, – тому час у тимчасовій окупації використовую для навчання. Хочу побудувати майбутню модель своєї роботи – перейти від інтуїтивних замальовок до конкретики. Учуся, щоб після перемоги ми діяли впевнено й професійно”.
Соціальне підприємництво
Завдяки активності та участі в різних проєктах Наталія Кононенко відкрила для себе соціальне підприємництво. На її думку, це підприємництво майбутнього, і за таким принципом будуть підтримувати розвиток бізнесу в громаді.
“Питань, які можна розв’язати завдяки соціальному підприємництву, мільйони, – продовжує жінка. – Наприклад, у нашій громаді треба працевлаштувати жінок. Часто стикаються зі стереотипом: “Хіба жінка в селі може бути конкурентною?” Я ніколи не думала, що про жінку в селі так можна говорити. Сільським жінкам треба давати можливість учитися, бо вони мають колосальний потенціал”.
Жіноче соціальне підприємництво – мета Наталії на майбутнє. Вона переконана, що це може стати гарною підтримкою для мешканців сіл, не тільки жінок.
Плани Малобілозерської громади на майбутнє
Після війни перед жителями громади постануть нові виклики. Це і відбудова своїх сіл, і створення перспективного плану розвитку, і фізична та психологічна реабілітація. Усі питання, які відкладали в дальню шухляду, доведеться розв'язувати в нових умовах.
“Розвиток громади – виклик номер один, – говорить Наталія Кононенко. – Війна оголила всі мінуси, над якими треба працювати, Я дуже хочу, щоб перетворення цих мінусів на плюси стало пріоритетом у майбутньому. Думаю, напрям розвитку вже зрозуміли всі – і голова, і депутатський корпус, і жителі”.
Одним з них буде покращення екологічної ситуації.
“На окупованих територіях екологічна катастрофа, зокрема через численні спалювання полів із пшеницею та лісосмуг. Тому після війни в громаді обов’язково повинен бути штатний еколог, – каже пані Наталія. – Розвиток громади завжди має базуватися на поліпшені життя людей. Вони мають бути тут щасливими й почуватися в безпеці. Над цим і працюємо”.
Авторка: Ірина Патлатюк
Фото: надані громадою
***
На території України проєкт “Перспективи сталого розвитку сільських територій” реалізується ГО “Екодія” разом з ГС “Українська мережа сільського розвитку” та ГО “Спілка сільського зеленого туризму України” у співпраці з Austausch e.V. і за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ Федеративної Республіки Німеччина.
Проєкт реалізується:
Фінансова підтримка:
