Тут завжди усміхнуться, розпитають про здоров’я та домашні справи та обіймуться на прощання. Ні, це не модний бутік та не трендове кафе, це – соціальна перукарня, де безкоштовно стрижуть пенсіонерів, людей з інвалідністю, переселенців та ветеранів АТО/ООС. Створює тут атмосферу і затишок перукар Ірина Семенюта.
Про себе, жартуючи, каже: «Господь наділив мене даром, щоб я стригла даром». Вперше взяла перукарські ножиці до рук більше 20 років тому. Згадує, що чоловік повернувся з перукарні, де його неякісно підстригли. Підрівняла зачіску й вийшло непогано. Справа припала до душі, тож у позаробочий час робила стрижки колегам. Близько 18 років Ірина Семенюта працювала у пологовому відділенні Гуляйпільської районної лікарні. А близько 3 років тому перейшла працювати у соціальну перукарню.
Тут немає надсучасного обладнання, але чисто й затишно. На підлозі та столі не видно й сліду від волосся. Із озеленення – «китайська троянда», що виросла до стану деревця. Біля вікна – дзеркало з вирізьбленим візерунком. Це подарунок місцевого майстра Григорія Тищенка, який незмінно обслуговується саме в цій перукарні. На стіні – вітання та вірші від друзів та клієнтів.
Ірина Семенюта демонструє книгу відгуків і зошити, у яких є попередній запис клієнтів. За день до неї приходить в середньому 18-20 людей. І хоч гуляйпільцям потрібно записуватись заздалегідь, намагається не відправляти додому тих, хто прийшов без попередження. Бо, згадує, є такі люди, що приходять здалеку. Так один дідусь йшов пішки, спираючись на два ціпочки, майже від Гуляйпільської школи-інтернату. Шлях у нього зайняв понад 4 години, але такі випадки поодинокі. Більшість постійних клієнтів знають про правило попереднього запису та відвідують перукарню регулярно.
Пані Ірина говорить, що про перукарню, навіть, пишуть вірші. Як приклад оригінал місцевого пенсіонера Григорія Шевченка:
«…Де був банк «Довіра», цирульня відкрита,
І тягнуться пенсіонери, немов до корита.
Підстригають тут усіх: жінок і мужчин.
Було б лише пенсійне, і нема причин.
А майстриня тут Ірина, золото – не жінка.
Літає, мов та пір’їна, та й сама ж картинка.
Розпитає про здоров’я, або щось розкаже.
Якщо в когось нелади, що робить підкаже.
Одним словом, ідуть люди із усіх кутків.
Мабуть, буде скоро стригти й старих парубків.
Отаке у Гуляйполі в нас з’явилось чудо,
Що стрижуть безплатно. Нехай так і буде!...»
Навколо стільця для клієнта напівколом витоптаний лінолеум. Ірина Семенюта посмішки зазначає, то вона й виходила, «танцюючи» навколо своїх клієнтів. Та зізнається, що буває важко, бо потрібно обслужити в день 20 людей, а потім зайнятись домашніми справами. Але зазначає, що задоволення, яке отримує від своєї справи, не дозволяє проявляти на роботі негатив.
По завершенні спілкування, майстер трохи знітилась та додала: «Знаєте, у нас тут є традиція обійматись з кожним, хто відвідав перукарню». І коли я розпливлась у посмішці, ми щиро й тепло обійнялися.
