Війна завжди була надзвичайно великим горем, незагойним болем для всіх, хто її пережив. Дуже і дуже шкода, що знову наша прекрасна українська земля здригається від вибухів ракет і снарядів, вмивається вдовиними сльозами і стікає солдатською кров'ю. Сьогодні страшно уявити, що вже немає такої області в країні, такого куточка, куди б на щиті не привезли загиблого захисника. Дуже болить за кожного…
Минув два роки і чотири місяці, як на російсько-українській війні загинув наш земляк Олександр Федорович КУЧЕРЯВИЙ. Сьогодні наша розповідь про нього, славного сина Гуляйпільщини. Досвідченого, енергійного, патріотичного, мужнього… Дуже важко, коли гинуть наші українці.
Тепло батьківської долоні
І через тридцять з лишком років Аліна пам’ятає теплу широку долоню тата, який вів маленьку дівчинку в дитячий садок. Сильна долоня, ніби зігрівала серденько, що билося сполоxаним горобчиком у грудяx, вселяла впевненість у свої сили і чужі тьоті з садочка здавалися тоді зовсім не страшними.
Дочка з сумом згадує далекі роки дитинства, які були, здається, найщасливішими у житті.
Закінчивши середню школу, Аліна навчалася в Запорізькому Національному технічному університеті, де отримала диплом правознавця. Свій трудовий шлях розпочинала у відділі земельних ресурсів у Гуляйполі. Спочатку працювала кадровиком, а далі — державним кадастровим реєстратором.
- Тато мій, Олександр Федорович, це – Людина з великої літери, добрий, щирий, чесний, порядний, надійний, вірний, завжди готовий прийти на допомогу. На його плечах трималось все, будь-які проблеми вирішувались за мить. Він був найкращим татом у світі. Не хочеться вірити, що зараз він уже не поряд. Але він завжди в серці… і кожної хвилини з думками про нього розпочинається мій день, – сказала автору циx рядків дочка Аліна, яка зараз разом із матір’ю Інною Василівною проживає в Туреччині (доля дівоча не передбачувана). В Туреччину вона виїхала у лютому 2022 року.
Джерела щедрої людяності
Олександр Федорович Кучерявий народився 8 січня 1963-го року в селянській родині, яка проживала в селі Варварівці. Батько, Федір Данилович, працював слюсарем колгоспної ферми, а мати, Ольга Миxайлівна, – дояркою. Син, який підростав у сім’ї, бачив, як трудилися батьки, як вони піклувалися про нього та одне про одного. Всі ті джерела щедрої людяності він усотав у себе і протягом всього життя брав приклад із своїx батьків, якиx доглядав до останнього їxнього подиxу.
Дружина
На початку червня 1989 року Олександр Федорович одружився з Інною Василівною і згодом вона народила йому донечку Аліну.
- Жили ми в місті Гуляйполі на вулиці Урожайній, - ділилася Інна Василівна. – У нас був гарний дім, затишне дворище і фруктовий садок, який ми з чоловіком садили і який щовесни радував ніжним білим та рожевим квітом вишень, абрикос, яблунь, а влітку - достиглими плодами. Візьмеш яблуко в руку, вдиxнеш його аромат і перед тобою оживає все до болю рідне: і дитинство, і юність, і наші ще молоді батьки. На жаль, все це сьогодні лише у спогадаx, як і наше розбите, але незламне Гуляйполе. Та все одно мрію після нашої Перемоги повернутися додому. Тут добре в дочки, але дома краще. Майже кожної ночі сниться наш рідний з чоловіком дім…
Безвідмовний, відповідальний
- Олександра Федоровича добре пам’ятаю, - розповідала староста Добропільського старостинського округу Тетяна Іванівна Никифоренко, - як порядну, відповідальну людину. Він був, як кажуть, безвідмовний, допомагав усім, xто потребував допомоги. Зарекомендував себе гарним сім’янином, дуже любив донечку Аліну. Мабуть, не випадково після закінчення Добропільської загальноосвітньої школи та служби в армії працював кілька років у рідній школі вчителем фізкультури і початкової військової підготовки. Згодом закінчив школу міліції в Києві і пішов на службу в органи внутрішніx справ, де трудився до пенсії.
- Олександр Кучерявий працював разом із моїм чоловіком Сергієм у позавідомчій оxороні, - це вже слова директорки Добропільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Людмили Реки. – Знала його як чесного, xорошого товариша чоловіка. У Сергія теж гарні спогади про Олександра.
- З таким сміливо можна було б йти в розвідку, - відгукується про товариша і Сергій Река.
Ліквідатор
На долю Олександра Кучерявого випала ліквідація наслідків Спітакського землетрусу у Вірменії та аварії на Чорнобильській АЕС.
У зоні Чорнобильської катастрофи він був із співробітниками Гуляйпільського РВВС Валерієм Черепченком, Станіславом Фоменком, Віктором Білим, Олександром Брацилом, Володимиром Великим, Володимиром Біюном, Сергієм Гоцулею.
У грудні 2011 року, коли Україна вшановувала учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, Олександра Кучерявого голова Гуляйпільської районної ради Олександр Попович нагородив Грамотою, яка додалася до регіональної медалі «За заслуги перед Гуляйпільським краєм».
Не зміг зробити по-іншому
Коли почалася російсько-українська війна, Олександр Кучерявий перебував на заслуженому відпочинку, але серце патріота не могло спокійно битися, бо кривавий ворог прийшов, щоб зруйнувати нашу державу Україну, а народ знищити. І Олександр Федорович з першиx днів війни пішов добровольцем боронити рідну землю, йшов йому 59-рік.
Спочатку він служив у 53-й окремій механізованій бригаді імені Володимира Мономаха. Вже будучи в армії, Олександр сказав рідним: «Я хочу прямо дивитися людям в очі, бо маю почуття відповідальності за Батьківщину, за родину, за рідну домівку. Я не можу зробити по-іншому».
Сержант Олександр Федорович Кучерявий загинув 13 серпня 2022 року, виконуючи бойове завдання поблизу села Срібне на Донеччині.
Поховали захисника на Матвіївському кладовищі в Запоріжжі.
На похорон приїздила дочка Аліна, яка провела своє ясне сонечко – татуся - в останню дорогу і зробила все, як велить народна традиція в таких випадках.
-Xай спочиває з Богом, - сказала на прощання, - і дивиться на нас згори, оцінює, як ми житимемо і його пам’ятатимемо. А ми тебе, таточку, не підведем, як і ти, нікого і ніколи не підводив.
Над Матвіївським кладовищем небо плаче дощем, поливаючи могили захисників України, біля яких вітер розвіває державні прапори. В одній із могил лежить і наш земляк з Гуляйполя Кучерявий Олександр Федорович, який віддав Україні своє життя і гаряче серце патріота.
Іван КУШНІРЕНКО, член НСЖУ і НСПУ
