Над гуляйпільським степом цьогоріч того 10 липневого ранку висіло густе, важке, гаряче повітря. Воно стискало груди так само, як стискало серце кожному, хто ще вірив у тишу між боями. Але тиша нині - це омана. Війна не знає милості. І саме того дня під час виконання обов´язків військової служби в місті Гуляйполе вона забрала світлу людину - сержанта Олексія ОСІПОВА, «Панду», воїна з Івано-Франківщини, батька, друга, побратима.
Що відомо про захисника?
Олексій Осіпов народився у Владивостоці 26 квітня 1976 року в родині військових. Він був другим у багатодітній родині, де ще виховувалась сестра Оксана та два брати - Олександр і Ярослав. Був лідером, опорою для рідних, брав на себе відповідальність, підтримував їх. У 18 років пішов служити в Українську армію. Закінчив школу прапорщиків та отримав звання головного сержанта. Ще у 2015 році воював на фронті. З дружиною Іриною разом прожили 27 років і виховували двох синів: Владислава та Ігоря, що зараз також захищають Україну. Останні 10 років сім’я мешкала в Угорниках Івано-Франківської громади, звідки родом дружина.
Олексію було 49… Не юний і не старий. Досвідчений. Мудрий. Людина, яка знала ціну кожному дню. Людина, яка пішла захищати своїх рідних, близьких, земляків, обрала передову. Бо коли гине країна, справжні чоловіки стають щитом.
Його позивний - «Панда» - здавався чужим для війни. Ніби з дитячої книги про доброго велетня. І, певно, в цьому була істина: за його тихою посмішкою, за поглядом, що бачив багато чого в житті, ховалася сила - не лише фізична, а насамперед духовна. Його поважали. Його слухали. Його чекали.
Він помер, як жив - пліч-о-пліч з побратимами. Помер на руках друга. У момент, коли болі вже не залишилося, лише тиша. Та сама, яка була перед бурею - тепер вона оповила його навіки.
«Панда» загинув на руках мого чоловіка, - написала в соцмережах Іванна Коцан. – А мій чоловік отримав контузію та численні осколкові поранення по всьому тілу, але найбільше постраждав його моральний стан. Він картає себе, що не врятував «Панду», що недостатньо для цього зробив, адже після поранення, у травні 2023 року, в нього немає вже такої сили в руках, бо в одній частині пошкоджений нерв. За словами сина Олексія, медики запевнили, що шансів вижити у батька не було. Йому смерть сталась за лічені хвилини, в результаті прильоту дуже посікло обличчя та відірвало руку по плече, навіть не було на що турнікет накласти».
За словами пані Іванни, тоді на завданні їх було троє захисників. Зараз проводиться внутрішнє розслідування, але ймовірно, що на хлопців ворог щось скинув з дрона. Олексій прикрив двох своїх побратимів, котрі таким чином вижили. Михайло Коцан зараз дуже пригнічений, бо перед очима одна і та ж картина.
Іванна Коцан із молодшим сином Юрієм їздили в Угорники на похорон. Іванна каже, що було дуже боляче та важко стримати сльози, особливо коли в труні побачила іграшку-панду. Також її чоловік та інший побратим через відеозв’язок попрощались з Олексієм.
«Пройшов горнило АТО, а з перших днів повномасштабного російського вторгнення без вагань став на захист держави. Служив у мінометній батареї 102-ї окремої бригади ТрО. Навчав новоприбулих хлопців опанувати мистецтво мінометника і слугував прикладом мужності та військового професіоналізму. Ми втратили вірного товариша, наставника, світлу і добру людину», - зазначив на проповіді священник.
І в цих словах - біль усіх, хто знав Олексія. Як жорстока правда про те, що війна забирає кращих. Але навіть смерть не може стерти з пам’яті обличчя, вчинки, погляд, що вчив триматися.
Мирон Дмитрик, заступник начальника штабу 102-ї окремої бригади ТрО, написав: «Друг «Панда» назавжди в строю…»
І це не просто слова побратима. Це клятва. Це пам’ять, яка битиметься в кожному серці, що знало його.
Мужнього захисника поховали на Алеї Слави в селі Угорники. Та насправді - він уже в іншому строю. У строю Героїв, що дивляться згори на кожного з нас, тримаючи небо над Україною. У Олексія Осіпова залишились: мама, сестра, два брати, дружина та двоє синів.
Світла пам’ять тобі, Олексію. Твій шлях не обірвався - він продовжується в тих, хто живе завдяки тобі.
І пам’ятаймо: Герої не вмирають. Вони лише змінюють зброю на крила.
