Серед мільйонів українців, які 24 лютого 2022 року прокинулись у новій реальності, був і Роман Палюх - звичайний хлопець з Коломиї. У нього, як і в багатьох, було мирне життя, здобута освіта, мрії про майбутнє, робота, рідні й друзі. Але коли ворог прийшов на українську землю, Роман зробив свій вибір - взяти до рук зброю та стати на захист рідної країни. Це був вибір, який щодня вимагав відваги, самопожертви й незламної віри в перемогу.
30 липня 2025 року, в запеклому бою на Гуляйпільщині, цей шлях мужності обірвався. Старший солдат 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського Роман Палюх загинув під час виконання бойового завдання. Йому було лише 32 роки.
Син Коломиї, вірний Україні
Роман народився в 1993 році в Коломиї - місті, яке він завжди носив у серці. Саме тут він зробив перші кроки, мріяв, вчився, будував себе як особистість. В юності здобув освіту за спеціальністю «Фінанси та кредит» - спочатку в Коломийському економіко-правовому коледжі, потім - у Київському національному торговельно-економічному університеті. Його майбутнє могло бути мирним, спокійним, розміреним. Але війна перекреслила ці плани.
Боєць, побратим, захисник
У Збройних Силах України Роман служив старшим стрільцем-оператором стрілецької роти 75-го окремого батальйону. Його бойовий шлях - це не просто служба, це вияв його характеру: стійкого, вольового, відповідального. Побратими пам’ятають його як людину, яка не боялася брати на себе відповідальність, як друга, що завжди підставить плече, як воїна, який ніколи не відступав.
Загибель на передовій
Запорізький напрямок взагалі і Гуляйпільський відтинок фронту зокрема - одна з найгарячіших точок війни. Саме тут, у спекотний липневий день, під шквальним вогнем ворога, Роман виконував бойове завдання. І саме тут його серце зупинилося. Але не зупинилася пам’ять про нього, не згасла вдячність.
Скорбота громади
Про смерть Романа повідомив голова Коломийської громади Богдан Станіславський. У своєму зверненні він написав:
«Висловлюю щирі співчуття рідним та близьким Романа. Розділяємо ваш біль та смуток усією громадою. Вічна пам’ять та слава нашому захиснику».
Не згасне світло пам’яті
Роман Палюх - це не просто ще одне ім’я у списку загиблих. Це символ. Символ того, що українські чоловіки й жінки - не статистика, а серця, які люблять, страждають, і віддають найдорожче заради життя інших. За кожним Героєм стоїть цілий всесвіт - батьки, кохані, друзі, нездійснені мрії та надії. Роман залишив слід у серцях тих, хто його знав, і став частиною великої історії боротьби за свободу.
Ми ніколи не зможемо повернути його. Але ми зобов’язані пам’ятати.
Його ім’я - вічне. Його жертва - не марна.
Герої не вмирають
Ми продовжимо жити, працювати, будувати, любити - бо такі, як Роман, дали нам цю можливість. Його життя - це цвях у домовину російського імперіалізму. Його смерть - дзвінкий удар по серцях, який не дає нам забути, чому ми боремось.
Вічна пам’ять і слава тобі, Романе. Ти - безсмертний. Ти - наш Герой. Ти – це вся Україна. Гуляйпільці вічно пам´ятатимуть твій подвиг, солдате.
