29 листопада 2002 року в Запоріжжі народився Денис Яковенко. Він був звичайним хлопцем із великим серцем і неординарними мріями - мріяв стати пілотом, мріяв про небо, але реальність війни змінила його шлях.
Після закінчення школи №55 Денис вступив до Торговельного коледжу ЗНУ, де здобув фах харчового технолога. Працював слюсарем-механіком на станції техобслуговування. Але війна, яка почалася задовго до 2022 року, була для нього не чужою - він уже тоді готувався стати військовим, пройшов військову комісію.
Дорога до війська: свідомий вибір захищати
Восени 2024 року, буквально за кілька днів до свого 21-річчя, Денис добровільно вступив до лав Збройних Сил України. Став бійцем 135-го батальйону 114-ї бригади Територіальної оборони. Спочатку був солдатом, згодом - молодшим сержантом, а невдовзі - командиром стрілецького відділення.
Він був з тих, хто не чекав наказу - ішов першим. Він не боявся. Його побратими кажуть, що Денис завжди був поруч, завжди допомагав. Він був сміливим, іноді «безбашеним», але завжди справжнім.
Останній бій під Темирівкою
25 липня 2025 року Денис загинув під час бойового завдання поблизу села Темирівка, Пологівського району, що на Запоріжжі. Це був один із найгарячіших напрямків.
«Я не був, я є його командиром», - сказав під час прощання його командир з позивним «Гривня». - Він мріяв просто приїхати додому, побачити рідних. Просте людське бажання. Він дуже любив сестру. Вона - одна з причин, чому він пішов на війну. Щоб її захистити».
Останні слова та прощальний дзвінок
23 липня Денис востаннє вийшов на відеозв’язок. Йому дуже хотілося поговорити. Він поділився з побратимами болем утрати - розповів про свого друга Олександра, який загинув у нього на руках, якого не зміг забрати…
24-го він уже не дзвонив. 25-го зранку - родина відчула тривогу. Його сестра Євгенія сказала: «Було відчуття в спині, що палить… Ми знали. Ми відчули, що його більше немає».
Пам’ять, що живе в серці
З Денисом прощалися на Хортиці. Це було боляче, щиро, з гідністю. Родина, друзі, побратими - всі говорили про нього як про людину світла.
«Він завжди посміхався, навіть коли боліло. Він був оптимістом, - згадує сестра Євгенія. - Писав мемуари, хотів залишити після себе слово. Ми навіть разом написали пісню. Я думала, що вона ще не дописана… Але тепер розумію - вона завершена».
Дівчина говорить, що брат знав, за що він бореться, бо був справжнім патріотом і дуже сильно любив Україну.
«Він любив життя. Любив тварин. У ньому було стільки доброти…», - каже похресниця Оксана.
Символ незламності покоління
Денис Яковенко - це символ молодого покоління українців, які без вагань пішли боронити рідну землю. Він не встиг здійснити всі свої мрії. Але він встиг зробити найважливіше - захистити інших, навіть ціною власного життя.
Згадаймо кожного Героя...
Він - один із тисяч тих, кого вбила російська агресія. Один із тих, хто віддав найцінніше в цій страшній війні - життя. Сьогодні ім’я Дениса Яковенка назавжди вписане в історію України.
Ми не маємо права забути Дениса і таких сміливих захисників як він. Слава Герою, вічна шана і честь.
