Розмова із головою Успенівського старостинського округу Олександром Репетуном про стійкість аграріїв, чорний вересень та віру в повернення додому.
Успенівський старостинський округ, що входить до складу прифронтової Гуляйпільської громади Пологівського району, понад три з половиною роки мужньо тримався поблизу лінії фронту. Попри постійну небезпеку, відсутність світла з березня 2022 року та щоденні обстріли, люди залишалися жити й працювати на рідній землі. Проте осінь 2025 року принесла чорні дні для округу, який об’єднує села Успенівка, Красногірське, Нове, Новоуспенівське, Павлівка, Привільне, Рибне та Солодке.
Про те, чим жила Успенівка під обстрілами, як будували єдиний шлях до цивілізації та де зараз перебувають евакуйовані мешканці, «Голосу Гуляйпілля» розповів староста округ Олександр Петрович Репетун.
Бій за врожай під прицілом дронів
До повномасштабного вторгнення в Успенівському старостаті вирувало життя: тут було близько 500 будинків і проживало понад 1100 мешканців. Місцеву економіку тримали потужні аграрні підприємства, серед яких найбільші — ТОВ «Україна» та ТОВ «Зарічне», а також не менш потужні ТОВ «Лаванда», СФГ «Отаман», СФГ «Роздольне» та численні одноосібники.
«У 2022 році всі аграрії повернулися до роботи, — пригадує Олександр Репетун. — Великі товариства чесно виплачували людям орендну плату, незалежно від того, чи була можливість обробляти конкретний пай, чи ні. На початку війни ситуація була більш-менш прогнозованою, і ми могли сіяти та збирати врожай. Але згодом почалася "війна дронів". Весною минулого року працювати стало значно важче, а небезпека зросла в рази ».
Робота на полі перетворилася на щоденний подвиг. Були випадки, коли люди зазнавали важких поранень прямо під час польових робіт — так, один із місцевих агрономів підірвався на полі разом з механізатором, дивом всі вижили, але агроном на одне око втратив зір.
Чорний вересень: коли інстинкт самозахисту переважив
Ситуація критично загострилася наприкінці літа 2025 року. Ворог почав методично знищувати села керованими авіабомбами (КАБами).
«О 6-й ранку, о 12-й, о 18-й годині — кожного дня, наче за розкладом, на нас летіли КАБи, — розповідає староста. — Життя перетворилося на суцільне пекло. Потім додалися ворожі дрони. Із середини серпня до 14 вересня загинуло 6 цивільних мешканців. Першою жертвою стала 60-річна пенсіонерка Ліда Сова. Після цього у більшості людей просто спрацював інстинкт самозахисту, охота навідуватися додому відпала. Коли на одну шальку терезів кладеш будинок і машину, а на іншу — життя, то життя завжди переважує».
До останнього в селі залишалися сам Олександр Репетун, поліцейський громади та місцевий комунальник. Вони забезпечували роботу 8 точок видачі гуманітарної допомоги. Спочатку продуктові набори розвозили безпосередньо по хатах , та коли дрони почали полювати на все, що рухається, видачу перенесли за село Рибне — у городи та лісосмуги. Староста згадує, що на початку безпекового загострення допомогу від численних волонтерів тут отримували до 500 людей, серед яких було 40 дітей; мешканцям роздавали одяг, зарядні батареї та сонячні панелі. Окрім місцевих, тут знаходили притулок і переселенці з сусідньої Малинівки та самого Гуляйполя.
Остаточно Успенівка спорожніла у вересні — сам староста виїхав з дому 9 вересня, збираючи речі під щільним вогнем безпілотників. А вже з 7 листопада 2025 року в 10 локаціях округу ворог підняв свої прапори, встановивши неофіційну окупацію. На той момент в усьому окрузі залишалося всього 14 цивільних: двоє у Павлівці, одна бабуся в Привільному та 11 людей в Успенівці. Наразі відомо, що троє мешканців опинилися в Донецьку, один — у Кирилівці, доля інших залишається невідомою, адже зв’язку із селом немає взагалі.
Народження «Дороги життя»
Справжнім символом єдності успенівців стала весна 2024 року, коли громада опинилася на межі повної ізоляції. Коли ґрунтові шляхи розмивало дощами, села відрізало від світу.
Тоді директор ТОВ «Україна» Микола Тимофієв разом із мешканцями, які ще залишалися в селі, власними силами збудували дорогу протяжністю 1 кілометр 310 метрів. Цей шлях назвали «дорогою життя», адже він зв’язав округ із сусідньою Покровською громадою Дніпропетровської області. Саме цією дорогою возили ліки, бензин, і саме нею згодом рушив перший маршрутний автобус.
Життя в евакуації та мрія про повернення
Сьогодні 98% будинків в Успенівському окрузі побиті обстрілами. Мешканці розсіяні по всій Україні: близько половини знайшли притулок у Запоріжжі, багато людей розселилися по селах Запорізької області. Близько 10 осіб уже змогли отримати житлові сертифікати за зруйноване майно, хоча юридично довести руйнування складно, адже хати часто «побиті, але не розбиті дощенту», як того вимагає суворе законодавство.
Олександр Репетун продовжує працювати для своїх земляків і в евакуації. Усі зареєстровані переселенці з Успенівки отримують необхідну гуманітарну, юридичну та психологічну допомогу.
«Найкраща нагорода для мене — це повага людей, з якими ми пліч-о-пліч прожили ці надважкі 3,5 роки в прифронтовій зоні, — ділиться Олександр Петрович. — Сьогодні земляки часто телефонують і кажуть: "Ми згодні були б жити далі навіть без світла, аби лиш на своїх городах, у своїх хатах і спати у власних ліжках". Люди неймовірно хочуть додому! Подумки ми всі залишаємося в Успенівці. Дай Боже сил, наснаги та здоров'я нашим Збройним Силам України звільнити рідну землю. Віримо в Перемогу і в те, що обов’язково повернемося відбудовувати наш рідний край!»
Розмову вела Тетяна ВЕЛИКА
