Руслан Петрович Глухов, позивний «Фаза», народився 5 лютого 1979 року. Його дитинство та юність минули в чарівному карпатському селищі Ворохта - серед гір, чистого повітря й тієї особливої щирості, якою славляться гуцульські родини.
Він зростав у простій працьовитій сім’ї. Батько був електриком, мама працювала сестрою-господаркою у відомому санаторії «Смерічка». Саме від них Руслан успадкував любов до праці, чесність, відкритість до людей та світлий гумор, який залишався з ним усе життя. Батьків уже немає поруч, але саме вони заклали в синові той міцний внутрішній стрижень, який допоміг йому пройти життєвий шлях із гідністю.
Із дитинством Руслана пов’язана одна особлива родинна історія, яку в сім’ї й досі згадують із теплом та усмішкою. Якось батько, вирішивши пригостити рідних шашликом, узяв м’ясо з улюбленої овечки своєї тещі (бабусі Руслана) - «Гандзуні». Та коли невдовзі бабуся попросила вивести її улюбленицю на подвір’я, щоб поглянути з вікна, маленький Руслан, аби бабуся не хвилювалася, разом із сусідськими дітьми та сестрою Наталею придумали цілу виставу: обв’язали телятко вовною і повели його під вікно. Вовна кумедно звисала, бабуся не могла зрозуміти, що сталося з її Гандзунею, а ця дитяча вигадка назавжди залишилася в пам’яті як символ родинного тепла, щирості й великого бажання берегти близьких від тривоги.
Покликання - дарувати людям світло
Ще змалку Руслан відчував потяг до техніки й роботи з електрикою. Закінчивши Ворохтянську школу, вступив до Отинійського професійного ліцею енергетичних технологій, де здобув фах електрика.
Енергетика стала для нього не просто професією, а справжнім покликанням. Руслан щиро любив свою справу, захоплювався ремонтом електромереж, умів знаходити рішення навіть у складних ситуаціях. А у вільний час часто брав до рук книгу - був людиною глибокого розуму, начитаною й різнобічною.
Усе життя він прожив у рідній Ворохті, поруч із місцевою підстанцією. Там і працював черговим - відповідально, сумлінно, з любов’ю до своєї справи. Він знав кожен механізм, кожен дріт, і по-справжньому пишався тим, що приносить людям світло й тепло.
Любов, народжена серед Карпат
Свою долю Руслан зустрів у Микуличині. Приїжджаючи до бабусі допомогти по господарству, він помітив дівчину Лілію, яка неподалік пасла корів і чудово грала на сопілці. Мелодія, що линула серед гір, назавжди торкнулася його серця.
Згодом Лілія стала його дружиною, найближчою людиною і вірною супутницею життя. Разом вони створили міцну, теплу родину, у якій завжди панували любов, взаємна підтримка й щирість.
Рідні - найбільша цінність
Особливе місце у серці Руслана займала сестра Олександра. Вони прожили поруч усе життя, були дуже близькими, ділили між собою і радощі, і тривоги.
Його родина була великою та дружною: троє синів, племінники - Христина, Жанна, Андрій та Софія. Усі зростали в атмосфері любові, поваги й родинної єдності.
Для дітей Руслан був не лише батьком - він був найкращим другом і наставником. Старшого сина Олександра змалку привчав до справжньої чоловічої роботи. Брав із собою на підстанцію, знайомив зі складними механізмами, ділився знаннями. А ще разом із дітьми сміливо підіймався на високі електроопори, відкриваючи перед ними світ із висоти й навчаючи не боятися труднощів.
Середній син Ілля багато в чому був схожий на батька - і зовнішністю, і характером. Руслан пишався ним, бачив у ньому надійну опору. Їхні спільні жарти, змагання зі стрільби з повітряної рушниці, комп’ютерні автосимулятори та прогулянки на підстанцію за лісовими суницями стали безцінними спогадами, зігрітими батьківською любов’ю.
Молодшого Іванка Руслан огортав особливою ніжністю й турботою. Хотів, щоб син зростав щасливим, упевненим у собі та сміливим. Востаннє він обійняв дітей під час короткої відпустки, коли приїхав на перше Причастя Іванка. Цей день назавжди залишився в пам’яті як світлий спомин про батьківське благословення.
Людина великого серця
Руслан був неймовірно добрим і щирим. Він завжди першим поспішав на допомогу, не проходив повз чужу біду й був готовий віддати останнє тому, хто цього потребував. Умів підтримати словом, підставити плече, розрадити жартом.
Він збудував для своєї родини затишний дім, виховав прекрасних дітей і залишив по собі добру пам’ять у серцях багатьох людей.
Шлях воїна: добровільно став до лав захисників
На початку 2023 року, коли українська земля потерпала від ворожої навали, Руслан ухвалив непросте, але тверде рішення - стати на захист країни.
Добровільно вступив до лав 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Про це повідомив рідним лише за день до від’їзду - не хотів, щоб вони хвилювалися завчасно.
Уже через кілька місяців Руслан опинився на передових позиціях - на самому «нулі». Виконував обов’язки старшого стрільця-оператора. Спершу боронив позиції поблизу Малинівки, а після її захоплення ворогом – тримав оборону в районі незламного Гуляйполя.
Позивний «Фаза» став для побратимів символом надійності. Він поважав кожного, ніколи не допускав сварок і часто повторював слова, які запам’яталися всім: «Я вас ніколи не кину».
За мужність і героїзм під час оборони Гуляйполя Руслан був відзначений численними нагородами.
Останній зв’язок і болісна тиша
Востаннє Руслан виходив на зв’язок із рідними 20 грудня 2025 року. Говорив спокійно, впевнено, як завжди. Сказав, що дуже всіх любить. І навіть попри надважкі обставини не дозволив собі жодного слова скарги.
22 грудня 2025 року під час щільного й жорстокого артилерійського обстрілу в районі Гуляйполя Запорізької області старший стрілець Руслан Глухов зник безвісти…
«Ми чекаємо на тебе, наш Герою»
Попри весь біль невідомості, для рідних Руслан залишається живим.
Для дружини, сестри, дітей і всієї великої родини він залишається живим - так само щирим, усміхненим, сильним чоловіком, який умів підтримати, захистити й подарувати тепло навіть у найважчі миті.
У домі живуть його слова, його жарти, його спогади. У серцях живе незламна віра. Щодня рідні моляться за Руслана, чекають його й свято вірять у добру звістку про його повернення.
«Ми ждемо на тебе, наш Герою».
Ти потрібен своїм найдорожчим. Тебе люблять. Тебе пам’ятають. І тебе дуже очікують удома, дорогенький Руслане.
