У мирному житті Андрій на псевдо «Дєк» працював будівельником і багато років прислуговував дяком у церкві. Він родом із села Яблуниця на Івано-Франківщині, де його знали як людину працьовиту, щиру й віруючу. Та у лютому 2022 року звичне життя залишилося позаду - Андрій без вагань пішов добровольцем захищати Україну та приєднався до лав 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського.
Його військовий шлях розпочався з посади кулеметника. Згодом він відповідав за матеріальне забезпечення роти, а сьогодні є помічником військового капелана бригади. Тепер серед його головних завдань - організація богослужінь у польових умовах, духовна підтримка побратимів, розмови з тими, кому важко, хто потребує поради, розради або просто уважного слухача.
Маленький бліндаж, який урятував життя
За майже п´ять років війни Андрій пережив чимало, але один випадок із першого року повномасштабного вторгнення закарбувався в його пам’яті особливо сильно. Він і досі вважає, що того дня життя його та побратимів урятувало справжнє диво.
- Ми тільки-но зайняли позиції, і вже наступного дня почалися штурми, - пригадує Андрій. - Пішли перші обстріли, з’явилися поранені. Після евакуації поранених ми повернулися назад. На позиції було три бліндажі: два великі, добре укріплені, і один зовсім маленький, перекритий лише жердинами й плівкою. Чомусь я зайшов саме туди. Побратими помітили, що мене немає, почали шукати й у підсумку теж зійшлися до цього простенького бліндажа.
А далі почалося те, що важко пояснити лише випадковістю.
- За кілька хвилин почався масований обстріл. Два великі укриття, де хлопці сиділи перед тим, повністю завалилися. А ми у своєму тонкому бліндажі залишилися неушкодженими. Тоді я ще раз переконався, що без Бога - ні до порога.
Для Андрія ця історія стала не просто спогадом про пережите. Вона ще більше зміцнила його віру та переконання, що навіть у найстрашніші моменти людина не повинна залишатися сам на сам зі своїм страхом.
- Знаю Андрія особисто, - написав Богдан Шкодін у ФБ. – Гідний син своєї країни!
Що до цього додати?
Від дяка - до помічника капелана
Сьогодні служба поруч із військовим капеланом для «Дєка» стала своєрідним поверненням до справи, якою він жив до війни. Він знову допомагає людям через слово, молитву, підтримку та просту людську присутність.
Андрій добре розуміє, наскільки важливо це на фронті. Тут воїн може бути сильним, витримувати обстріли, штурми й важкі втрати, але навіть найміцнішому іноді потрібен хтось, із ким можна поговорити відверто.
Він переконаний: щира розмова іноді здатна допомогти не менше, ніж ліки. Саме тому капеланська служба для нього - не формальність і не лише проведення богослужінь. Це передусім можливість бути поруч із побратимами тоді, коли їм особливо потрібна підтримка.
- Хотів би сказати словами Тараса Шевченка: «Борітеся - поборете, вам Бог помагає». Задумайтеся над цими словами. Кожен сам робить свій вибір. Але сьогодні Україні життєво потрібні люди, готові стати на її захист, - говорить Андрій.
Його власний шлях - від церковного дяка і будівельника до кулеметника, військового забезпеченця та помічника капелана - це історія людини, яка не залишила свою віру за порогом храму. Він приніс її туди, де найважче, - на передову. І там, серед вибухів, окопів та щоденної небезпеки, продовжує робити те, що вміє найкраще: бути поруч із людьми, підтримувати їх і нагадувати, що навіть у найтемніші і найважчі часи не можна втрачати надію.
Долучитися до лав 102-ї окремої бригади Сил ТрО можна за номером телефону рекрутингового відділення 097-102-7-102.
