Романа Гундерука неможливо було уявити без усмішки. Щирий, добрий, веселий, із тонким почуттям гумору, він умів навіть у найважчі хвилини знайти потрібне слово, підтримати побратима й додати сил тим, хто поруч. Для 77-го батальйону 102-ї окремої бригади ТрО імені Дмитра Вітовського він був не просто військовослужбовцем - він був своїм, другом, братом, надійною людиною, на яку завжди можна було покластися.

Його позивний «Бурундук» давно став рідним для тих, із ким Роман ділив військові будні, небезпеку, втому і найважчі випробування. Він дбав про свій підрозділ, про батальйон, про кожного побратима. Не залишав без уваги чужу біду, не шкодував сил, коли комусь була потрібна допомога.

Роман пройшов чимало пекла цієї війни. Вистояв там, де було страшно, залишався поруч із тими, за кого відповідав, і до останнього тримався за своїх.

Не встиг прожити ще безліч звичайних, таких бажаних мирних днів. Не встиг обійняти дружину після війни, не встиг побачити, як дорослішатимуть його дві донечки, не встиг розділити з ними їхні перемоги, радощі, перші важливі кроки в житті. Для них він мав бути поруч. Назавжди, але…

26 травня 2025 року на Гуляйпільському напрямку трагічно обірвалося життя надійного побратима, мужнього захисника, світлої та доброї людини – Романа Гундерука «Бурундука». Для своїх - просто Роман, людина-усмішка, людина-опора.

Світло, яке заряджало всіх навколо

Молодший сержант, водій-електрик 2-ї стрілецької роти, Роман Гундерук народився 3 вересня 1984 року і проживав у рідному селі Стопчатів на Івано-Франківщині. З початку повномасштабного вторгнення він без вагань став на захист рідної землі та своєї родини.

Він пройшов крізь найпекельніші випробування цієї війни, але ніколи не втрачав людськості та теплоти.

«Роман був неймовірно веселою, щирою і доброю людиною. Своїм позитивом він міг зарядити будь кого, навіть у найтемніші дні. Його посмішка та влучне, тепле слово не раз виручали підрозділ у найскладніші хвилини. Він дбав про кожного - від побратима поруч до всього батальйону. Був надійною стіною, за якою відчувався спокій», - згадують про нього бойові товариші.

Він так багато зробив для нашої свободи… і так багато не встиг зробити у власному житті.

«Братику, не вірю… Не хочу і не можу в це вірити…»

Втрата Романа стала важким ударом для його військової родини. Соціальні мережі та серця побратимів вибухають болем, який неможливо вгамувати.

«Братику, не вірю… не хочу і не можу в це вірити… Вічна пам‘ять і слава Герою. Навіки в строю, братику «Бурундук»! Дякую тобі за все!» - написав його побратим Михайло Вовк.

Він пройшов пекло земних боїв, і відтепер його душі заготовлене вічне життя в раю. Мужній захисник продовжить дбати про нас уже з неба - у складі Небесного Війська України. Для своєї землі він назавжди залишиться янголом-охоронцем.

Розділяємо біль непоправної втрати

Найбільше горе впало на плечі найрідніших. У Романа залишилися любляча дружина та двоє донечок, для яких він був усім світом.

Командування батальйону, побратими, Яблунівська селищна рада, односельці та вся громада висловлюють найглибші співчуття родині, близьким та всім, хто знав Романа.

Героя з усіма військовими почестями поховали у його рідному селі Стопчатів. Вся громада, схиливши голови у скорботі, віддала шану своєму Захиснику.

Вічна пам’ять та слава Герою!

Роман Гундерук віддав найцінніше заради того, щоб жила Україна, щоб його доньки бачили мирне небо.Його посмішка, його доброта та його подвиг житимуть у наших серцях вічно.

Царство Небесне тобі, друже «Бурундук». Навіки в строю! Навіки в нашій пам'яті!