Два довгих тижні медики відчайдушно виривали його із лап смерті, а близькі жили молитвами й надією. Та дива не сталося: 27 серпня 2026 року серце 36-річного Захисника України, вірного сина рознівеченого війною Гуляйполя Артема КУРІЛЕНКА перестало битися, залишивши замість себе невимовний, вічний біль.

Що відомо про Захисника?

Артем Володимирович Куріленко народився 2 лютого 1990 року в Гуляйполі. Тут промайнуло його дитинство, тут він ріс, мужнів, будував своє життя, створював родину. Це було його рідне місто, його земля, його дім, який він любив і за який згодом довелося взятися за зброю.

Його військовий шлях розпочався ще задовго до повномасштабного вторгнення Росії. З 2015 по 2018 рік Артем брав участь в антитерористичній операції на Донецькому напрямку. Він уже тоді знав, що таке фронт, обстріли, небезпека і постійне очікування найгіршого. Знав, що війна - це не слово з новин, а реальність, у якій щодня доводиться робити свій вибір.

Та коли у лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабну війну проти України, Артем знову став на захист Батьківщини. Він не залишився осторонь, бо добре розумів ціну свободи. Пішов захищати Україну, свою рідну землю, свою сім’ю, майбутнє своїх дітей.

За плечима вже був бойовий досвід, але кожне нове повернення на фронт усе одно означало для рідних одне - тривожне чекання.

Чекала дружина. Чекали батьки. Чекав брат. Найбільше чекали діти.

Для них Артем був не просто військовослужбовцем, який боронить країну. Він був татом - рідним, близьким, незамінним. Тим, кого зустрічають удома, чиї кроки впізнають, чий голос хочеться чути щодня. І кожне його повернення з війни, кожна звістка від нього, кожна розмова телефоном були для родини маленьким святом.

А потім настав день, якого ніхто не хотів.

12 серпня 2026 року під час виконання військового обов’язку із захисту суверенітету та територіальної цілісності України поблизу населеного пункту Межова Дніпропетровської області Артем отримав тяжке поранення.

Для його рідних розпочалися найстрашніші два тижні. Два тижні надії. Два тижні молитв. Два тижні очікування бодай найменшого доброго повідомлення від лікарів.

Медики робили все можливе, щоб урятувати життя молодого захисника. Рідні вірили, сподівалися і трималися за кожну можливість почути: «Він житиме».

Але 27 серпня ця надія згасла. Артема не стало. Йому було лише 36 років…

Він не встиг побачити, як виростуть його діти, не встиг розділити з ними ще безліч звичайних і таких важливих моментів, які складають родинне життя. Не встиг повернутися додому після цієї війни, не встиг просто обійняти своїх найдорожчих людей і сказати, що тепер він поруч.

Для родини залишилися фотографії, спогади, його речі, голос у телефоні, знайомий погляд на світлинах і невимовний біль від усвідомлення, що більше не відчиняться двері й Артем не переступить їхнього порога.

4 вересня Гуляйпільщина провела свого земляка в останню путь.

У ці хвилини немає слів, здатних втамувати біль батьків, дружини, брата і дітей. Немає слів, які могли б пояснити дітям, чому їхній тато більше не повернеться з війни. Немає слів, які могли б повернути родині людину, яка була її опорою, любов’ю і надією.

Є тільки пам’ять і безмежна вдячність.

Артем Куріленко віддав найдорожче за Україну, за її свободу і незалежність, за право кожного з нас жити на своїй землі, говорити рідною мовою, ростити дітей і мріяти про мирне майбутнє.

Його життєвий шлях обірвався надто рано, але його подвиг не має завершення. Він залишиться у пам’яті родини, побратимів, друзів, земляків, у літописі Гуляйпільської громади, яка знову і знову платить страшну ціну за право України бути вільною.

А найбільше - він назавжди житиме у серцях своїх дітей. Бо для них він передусім не «загиблий військовослужбовець» і не рядок у списку втрат. Він - їхній тато. Людина, яку вони любитимуть усе життя, яку пам’ятатимуть за фотографіями, розповідями рідних і власними дитячими спогадами.

Артем пішов на війну, знаючи, заради кого бореться. Він повернувся додому не так, як чекала родина, - на щиті, але назавжди залишився її захисником.

Світла пам’ять Артему Куріленку - мужньому воїну, нашому земляку, чоловікові, сину, брату, батькові двох дітей.

Низький уклін Захиснику України за його мужність, за службу, за відданість Батьківщині, за те, що до останнього подиху залишався в строю. Нехай пам’ять про нього буде сильнішою за час, а любов рідних - тією ниткою, яка назавжди поєднуватиме його з домом, який він так хотів захистити.

Вічна пам’ять і шана Захиснику України Артему Куріленку. Щирі співчуття родині. Світла пам’ять Герою.