Життя українців змінилося з моменту повномасштабного вторгнення росії і, напевне, ніколи не повернеться до стану 23 лютого 2022 р. Багато українців були змушені покинути свій дім, дехто втратив свої домівки, так як вони були зруйновані ворожою артилерію та авіацією, а інші — втратили близьких та рідних.
Сотні українців, замінивши ділові костюми, концертні наряди на зручний одяг або воєнну форму, змінили і діяльність. Замість нарад, звітів, концертів та презентацій — бойові дії, волонтерство або інша допомога українцям.
Гуляйполе.City вирішила розповісти про гуляйпільців і те, як війна вплинула на їхнє життя.
Це не вкладалося в голові
Сьогодні ми розповімо історію гуляйпільця Сергія Курдася. До повномасштабної війни Сергій Курдась працював адвокатом у місті Запоріжжя, а також був помічником народного депутата Марини Нікітіної.
Коли стало зрозуміло, що почалася війна, вирішив залишитися із дружиною в Запоріжжі і не покидати рідний дім.
«Я не повірив, що таке сталося, це просто не вкладалося в голові. Але я ж намагався аналізувати з точку зору права. А треба, напевне, з точки зору скаженої собаки. Я відчував розпач, страх, ти не знаєш, що робить і куди бігти. У Запоріжжі було все більш-менш спокійно, я зателефонував знайомим у Суми, а мені кажуть, що зараз проїжджають танки…», — поділився Сергій Курдась.
Сергій розповідає, що в перший день війни записав емоційне відео і виклав його у свої соцмережі і досі періодично переглядаю, через те, що воно дуже добре показує його почуття та емоції.
«Все буде Україна. Головне без паніки! Це наша країна і тікати я, не збираюсь! Гарний час подумати над помилками, вибачитись один перед одним, подзвонити батькам, сказати що любимо їх, пригадати молитву, тримаємось…», — написав у Facebook Сергій.
Волонтерство — це поклик серця
Зараз Сергій активно допомагає гуляйпільській громаді з продуктами, засобами гігієни та іншими предметами першої необхідності. Сторінка Facebook Сергія «завалена» щоденними звітами про отриману та надану гуманітарку та закликами про допомогу — отримали хліб, доставили адресні посилки, отримали аптечки, шукаємо водіїв, потрібні чоловіки для розвантаження гуманітарки...
Про початок своєї волонтерської діяльності каже, що «не думав навіть, що буде допомагати, але воно пішло все якось самостійно».
«Це більше поклик серця, ніхто мене не назначав і не просив цим займатися. Але не можна просто сидіти вдома, склавши руки, треба допомагати. Плюс у нас процес пішов і ми набрали обертів. Крім того, в Гуляйполі у мене залишилася мама», — поділився він.
Сергій розповідає, що вся Гуляйпільська громада вже багато днів без світла та газу — ні їсти зварить, ні холодильником скористатися. Люди варять їсти біля під'їздів. У Пологівський громаді світло і вода є частково. До недавнього часу не було ні там, ні там. Багато людей виїхало із Гуляйполя, але багато і залишилося.
«Гуманітарної допомоги на всіх не вистачає. Всі жаліються, що її мало. Там, де видають гуманітарну допомогу дуже здорові черги. Ми як волонтери самі організувалися і намагаємося знаходити людей по списку і за наявності завозимо туди допомогу. Якщо почитати сайти державних установ, то наче все добре — все працює, все направляється, але коли спілкуєшся з людьми, то ситуація зовсім не така», — розказує Сергій Курдась.
Сергій поділився, що організація допомоги це складний процес і немає такого, щоб одразу всі все дали. «Постійно телефонуєш комусь, спілкуєшся, пишеш, тобі передзвонюють, кудись їдеш» — так описує Сергій свої будні.
Зараз волонтерський хаб приймає адресні посилки, продукти харчування, дитяче харчування, аптечки, павербанки та бензин та організовує доставку всього цього в Гуляйполе та Пологи.
«Хочеться наголосити! Люди, які приходять до нашого волонтерського хабу, везуть допомогу в Гуляйполе і Пологи, — це маленькі герої, тому що це дуже складно і небезпечно. ЗСУ — це великі герої, але вони (водії) також, тому що їздити зараз дуже ризиковано. Це люди, яким потрібно віддати шану та подяку», — підкреслив Сергій Курдась у свої розповіді.
Про плани на майбутнє
Після перемоги та закінчення війни Сергій планує поїхати в Гуляйполе і зустрітися з усіма людьми, з якими спілкувався тільки телефоном.
«Всі спілкуємося телефоном, а хотілося б побачить цих людей. Усі вони дзвонять і знають мене, а я багатьох не пам'ятаю», — каже Сергій Курдась.
Попри все, що відбувається Сергій вірить в перемогу, Президента та Збройні Сили України!
