Лікарі й родина розуміли: щоб урятувати Романа, котрий після поранення в голову пролежав два місяці в комі та втратив багато життєво важливих функцій, має статися диво. Нейрохірурги та спеціалісти Центру з реабілітації, що у Львові, відчайдушно і наполегливо боролися і продовжують боротися за нього…
Його звати Роман ПОРТНИЙ, родом з Гуляйполя, і це його історія.
Народжений захисником
Наш земляк Роман Портний народився 5 жовтня 1987 року в Гуляйполі в родині службовців. Мама понад двадцять років пропрацювала у відділенні Пенсійного фонду, а тато служив в органах внутрішніх справ. Після закінчення першої середньої школи, ПТУ і Дніпропетровського будівельного технікуму хлопчина, будучи непридатним до військової служби, сам у свої 22 роки добровільно пішов в армію, адже вважав, що справжній чоловік має служити у війську. Після демобілізації подався трудитися в колгосп «Перемога», де мешкали його дідусь з бабусею, а згодом працював водієм і охоронником.
У 2009 році доля звела його з прекрасною Катериною, невдовзі молодята побралися. Жили дружно і щасливо допоки на нашу Україну не напали сусідні кацапи.
У 2015 році Романа мобілізували до АТО, і він рік прослужив на Донецькому напрямку. Повернувся додому і через три роки в родині з´явилося маленьке чудо, Боженька подарував подружжю синочка Тарасика. Згодом Портні придбали новий будинок, але пожити там не встигли: на заваді знову стали російські фашисти…
Родину відправив на Волинь, а сам залишився захищати Гуляйполе
Коли почалась велика війна і ворог стрімко наблизився до рідного міста, Катерину з сином і старшою сестрою 22 березня 2022 року Роман відправив на Волинь, де мешкала племінниця. А сам у лавах Сил територіальної оборони залишився захищати прифронтове Гуляйполе. До січня 2023 року він обороняв рідне місто, а згодом долучився до 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха і в її складі боронив країну на Донецькому напрямку.
Поранення отримав цьогоріч у лютому поблизу Авдіївки. Уламок ворожого снаряду влучив прямо в голову. Боєць події того дня не пам’ятає…
Переповідали побратими, що він мав евакуювати поранених із поля, де йшов запеклий бій. Йому вдалося з-під невпинного вогню противника витягти трьох бійців. А вже під час порятунку четвертого, уламок снаряду потрапив Роману прямо в голову і розтрощив третю частину черепа.
Важко пораненого захисника спершу рятували лікарі в Краматорську. Видаляли кісткові уламки, закривали дефект м’яких тканин та стабілізували стан, щоби в боротьбу за життя воїна могли вступити вже лікарі Дніпра, потім Києва, Івано-Франківська і Львова…
Кохана все відчула…
«15 лютого Рома виходив на зв´язок з рідними, - розповідає старша сестра Вікторія, - а вже 17 лютого, коли ми теж чекали дзвінка від нього, він не зателефонував. Ну спочатку ми подумали, що можливо він був у наряді й тому не дзвонить, але далі серце Катерини заходилось від того, що Рома не подає вісточки чотири дні».
Перші кроки
І ось 20 лютого дружина побачила у Фейсбуці інформацію, що в Дніпрі в шпиталі перебуває тяжкопоранений невідомий військовослужбовець без документів. Волонтери розповідали про те, що особу бійця не можна ідентифікувати. На фото Катерина впізнала свого Романа…
Того ж дня жінка, сестра і маленький Тарасик помчали в шпиталь до найріднішого. Але в Дніпрі вже його не було, наздогнали аж у Києві. Там Рома пробув три дні і його перевезли до Івано-Франківської лікарні.
Два місяці він перебував у комі. Попри вкрай важкий стан, медикам вдалося вирвати пораненого з пазурів смерті. В кінці березня лікарі вивели його з коми і Роман прийшов до тями.
Утім, життєво важливі функції його організму були порушені. Він все розумів, реагував на рідних, але не міг розмовляти, їсти та ходити. Щоб повернути захисника до повноцінного життя, йому потрібні лікування і серйозна тривала реабілітація.
«Спасибі добрим людям!»
«Дякуючи нашим землякам, друзям батьків — родині Ніни й Віктора Кущів та їхній доньці Наталії, ми змогли перевезти нашого Романа до Львова, — говорить сестра Вікторія. – Саме Наталія посприяла тому, аби він продовжив лікування в медичному закладі Святого Пантелеймона в нейррохірургічному відділенні, а згодом, з 17 серпня, його перевели до реабілітаційного Центру «Незламні». Нам пропонували закордон, але вдома, як кажуть, і стіни лікують. Тому ми залишилися тут і не шкодуємо, а віримо, що все в Роми вийде і він знову стане на ноги і житиме в Україні».
Вже майже дев'ять місяців, як військовослужбовець вийшов з коми, нейрохірурги та спеціалісти Центру з реабілітації наполегливо працюють з Романом. І зусилля медиків не марні. Інакше, як дивом, це й не назвеш. Пацієнт уже говорить, розповідає вірші, тримає ложку, може самостійно їсти та мріє навчитися ходити. Але останнє дається дуже важко, бо тіло бійця ще спазмоване і не завжди хоче слухатися. Потрібен тривалий період реабілітації, але мужній захисник старається, хоч йому і дуже непросто все вдається.
Сила любові творить дива
«Знаєте, бувало дуже важко… Нерви здавали, іноді опускалися руки, не можна було дивитися на його страждання, просто не вистачало сил… І в той час, коли майже ніхто вже не вірив у його одужання, здавалося, що Катерина одна вірила в це. І тоді ми всі згрібали себе до купи і продовжували вірити, чекати і боротися за його одужання. І ось такими маленькими кроками ми продовжуємо йти вперед, — розповідає Вікторія. – На вихідні плануємо забрати Ромчика додому, нехай відпочине від лікарняної обстановки, відчує сімейний комфорт, затишок і спокій, побавиться з синочком, котрому так потрібен тато!»
Користуючись нагодою, родина Портних щиросердно дякує всім лікарям, медичним працівникам, реабілітологам за їхню невтомну і таку потрібну працю. Як тепер виявляється, у нас в Україні найкраще медичне обслуговування, найкращі лікарі й взагалі все в нас найкраще!
Далі подяка начальнику Гуляйпільської міської військової адміністрації Сергію Ярмаку, котрий доклав чимало зусиль, аби волонтери Івано-Франківська допомогли Роману Портному відновити втрачені в бою документи та банківські рахунки; гуляйпільській волонтерці Оксані Меренковій за збір коштів на лікування та всім землякам, котрі підтримали і підтримують бійця морально й матеріально.
Попереду в Романа нейрохірургічна операція. Лікарі мають закрити кістковий дефект на голові пацієнта титановою пластиною. Після цього реабілітація продовжиться. І є впевненість, що відбуватиметься вона вже значно швидше.
Спеціалісти Центру наголошують, що підтримка найрідніших людей, кохання та нестримна жага до життя відіграють чи не найважливішу роль у відновленні таких пацієнтів.
Бажаємо нашому славному захиснику-гуляйпільцю якнайскорішого одужання, сили і терпіння. Низький уклін і щира подяка за те, що захищав нашу рідну землю, аби наша країна залишилася незалежною!
Тамара БОРТ, Гуляйполе.city.
