Вікторія Слотіна-Чорна, переселенка із Донецької області, працює психологинею в евакуаційній бригаді Національної поліції у Запорізькій області. Її завдання — допомагати жителям прифронтових територій евакуюватися. Протягом року їй вдалося переконати виїхати майже 600 людей, наражаючи себе на небезпеку через постійні обстріли.
Про це повідомляє «Суспільне Запоріжжя».
У чому суть
Вікторія розповідає, що за рік роботи ситуація на прифронтових територіях значно погіршилася.
"Обстріли стали більш щільними, і в будь-який момент може початися новий обстріл", — ділиться вона.
Її власний досвід переселення допомагає переконати інших залишити небезпечні місця. Вона пояснює, що багато поліцейських, які працюють в евакуаційних бригадах, також переселенці, тому вони розуміють, як важко залишати рідні домівки.
Однак, не всі жителі прифронтових територій погоджуються на евакуацію. Вікторія каже, що багато людей адаптувалися до війни і вважають, що якщо вони вижили два роки, то з ними нічого не станеться.
Вона пояснює: "Кожен обстріл, який вони пережили, вони вважають, що то "вищі сили" їх зберегли, тому ніколи нічого не станеться".
Деякі не хочуть залишати свої господарства, рідних або тварин. Вікторія зазначає, що багато людей не виїжджають саме через велику кількість тварин, які їм доводиться доглядати за своїх сусідів.
Вона додає: "Ми не можемо допомогти людям у цьому моменті, бо вони не можуть просто залишити тварин".
Вікторія Слотіна-Чорна спілкується з жителями прифронтового ГуляйполяФото: Суспільне Запоріжжя
Робота Вікторії та її колег часто пов'язана з великими ризиками. Вона розповідає, що інколи доводиться шукати людей серед руїн, де вони намагаються відновити свої домівки, навіть якщо там жити небезпечно. Вона ділиться, що знайти підхід до кожного дуже важливо, щоб переконати їх виїхати: "Зазвичай людина виїжджає тоді, коли складається декілька факторів, включаючи сильні обстріли".
Під час виїздів Вікторії буває важко та страшно, але вона знає, що на неї чекають люди, які вже стали для неї, як рідні. Вона говорить: "Ми їздимо другий рік, ми знаємо тут кожну людину, з деякими склалися дуже добрі та теплі стосунки. У декого діти, онуки поїхали за кордон, а ми навпаки поїхали від своїх батьків, то інколи збігається так, що вони очікують своїх дітей у гості, а ми дуже хотіли б зі своїми рідними зустрітися, і ми відвідуємо, обіймаємо, переживаємо за них".
А що було раніше
Молоде подружжя з прифронтового Гуляйполя, Аліна та Андрій Горпиничі, за пів року до початку повномасштабної війни придбали власну квартиру, але через постійні обстріли евакуювалися до Запоріжжя. Чоловік, військовослужбовець, нині має протез на місці ампутованої руки та проходить реабілітацію, а дружина підтримує його.
