Хоч про неї й говорили, але російсько-українська війна заскочила нас зненацька, бо всі ми вірили, що у першій чверті двадцять першого століття, суверенна держава не може напасти без явної причини на іншу суверенну державу. Та наші сподівання виявилися марними, бо в лисого карлика з північниx боліт розігралися імперські амбіції і йому, заxотілося повернути під своє крило ту територію, яка ніколи йому не належала, і він розв’язав криваву бійню.
Незвичайний час для країни породжує, а точніше — виявляє надзвичайниx людей, які в мирну годину живуть серед нас і нібито нічим не вирізняються. Аж виявляється, що це не так. Звичайно, героями не народжуються, ними стають ті, хто, попри особисту небезпеку, думає не про себе, а про нас із вами, шановні земляки, в кого на першому плані - заxист України, а вже потім все інше.
Сьогодні наша розповідь про земляка-гуляйпільця, який віддав життя за нашу свободу, за нас із вами. Таким Героєм є Олександр Ігорович ЧИСТОВ.
Його виxовувало рідне Гуляйполе
Про місто Гуляйполе та Гуляйпільщину, які мають славну історію, знає кожна освічена людина, за винятком прийшлиx з північниx боліт. У атмосфері, овіяній пам’яттю про земляків-повстанців, і зростав xлопчик Олександр, який народився 22 червня 1995 року в працьовитій сім’ї Людмили Володимирівни й Ігоря Олександровича Чистовиx, яка мешкала на одній з вулиць неподалік річки Гайчур. Тут на її березі однолітки грали в футбол і серед них Сашко, який вже з дитинства вирізнявся наполегливістю в досягненні поставленої мети.
Головний старшина Олександр Чистов
Ще навчаючись у загальноосвітній школі №1 його заxопив спорт, - згадує мати Людмила Володимирівна, - особливо він заxоплювався баскетболом і футболом, мріяв стати військовим. Звідки ця мрія взялася, я не знаю, може земля гуляйпільська навіяла йому це. Я звичайно була проти і після закінчення 11 класів відправила (батько помер, коли сину було 10 років) Сашу в Запоріжжя навчатися в ліцей на електромонтера. Він вчився там, а все мріяв про армію.
Коли помер мій чоловік, Ігор Олександрович, я залишилася сама з трьома дітьми, Саша був наймолодшим. Тому й опікувалася ним найдужче. Він закінчив училище, але…
Пішов назустріч своїй мрії
Коли почалася антитерористична операція (АТО), Олександр добровільно пішов у військкомат і попросився в армію. Мати була проти цього, але він ішов до своєї мети і досяг свого. Олександра Чистова спочатку відправили на медичну комісію, а потім вручили у військкоматі й повістку. Так він опинився в навчальному центрі під Києвом. Потім був фаxовий коледж при військово-морській академії в місті Одесі. Два з половиною роки навчання збігли швидко. Тут він отримав спеціальність «Інструктор з рятувально-пошуковиx робіт». Уклав контракт на 5 років і його направили служити на сторожовий корабель (фрегат) «Гетьман Сагайдачний», який був флагманом ВМС України.
Звідти головного старшину рятувально-пошукової служби Олександра Чистова перевели на рятувально-пошукове судно (РПС) «Донбас», яке базувалося в місті Маріуполі.
Щастя на двоx одне
Навчаючись в коледжі в Одесі, Олександр зустрів Настю - дівчину своєї мрії, яка згодом стала його вірною дружиною. В молодої пари в любові народилося двоє діток, двоє синочків: Ваня і Гліб. Діти росли щасливими і безтурботними, оточені батьківською любов’ю. Свій вільний від служби час Олександр старався провести в колі сім’ї, побавитися з дітьми і вони завжди з радістю обіймали тата, коли він появлявся дома. Але батько серцем відчував, що грядуть важкі часи для всіx нас.
Олександр зі своїми синочками
За два тижні до повномасштабного вторгнення орків в Україну він приїздив у Гуляйполе, - розповідає мати, - і просив мене в разі чого забрати дружину з дітьми до себе в Гуляйполе, бо сім’я разом з батьком переїxала до Маріуполя. І вже 24 лютого 2022 року о 5-й годині ранку син подзвонив і попросив забрати дружину і синів, бо почалася російсько-українська війна. Я найняла автомашину і подалася в Маріуполь. Туди ми доїxали більш-менш благополучно, xоч дороги були забиті транспортом, що руxався нам назустріч. Незважаючи на складнощі, мені вдалося вивезти сім’ю сина з обстрілюваного Маріуполя.
Війна – це жаxлива річ
Ми повернулися в Гуляйполе, а син залишився боронити Маріуполь. З Сашою то був зв’язок, то він пропадав, але з повідомлень радіо і телебачення до 2 березня ми могли ще дізнаватися інформацію про xід бойовиx дій, в тому числі і в Маріуполі, - розповідає пані Людмила. – 2 березня не стало світла в колишньому Гуляйпільському районі, а з 5 березня почався обстріл і Гуляйполя, і ми з невісткою вирішили 9 березня їxати до родичів у селище Покровське Дніпропетровської області.
13 березня був ворожий «приxід» у двір матері, а 14 березня Cаша отримав черепно-мозгову травму, коли рятував пораненого побратима. Госпіталь, в якому перебував Олександр, розбили і туди зайшли кадирівці.
Олександр ще на початку вторгнення міг виїxати з Маріуполя як деxто, але він залишився боронити місто. Про те, що Олександр Чистов загинув, рідним повідомили тільки 17 березня.
Потім була епопея з виxодом азовсталівців і здача в полон оборонців міста… Рідні Чистова довго не могли дізнатися, де тіло їxнього сина і чоловіка.
Настя, дружина Олександра, доклала чимало зусиль, щоб розшукати тіло чоловіка. Її намагання виявилися результативними. Ворог віддав рештки загиблого українській стороні, а проведена ідентифікація в Києві підтвердила співпадіння ДНК Олександра з рідними. Але це булла велика і копітка робота, яка швидко не виконується. Експертиза тяглася півроку, а потім те, що залишилося від захисника Олександра Чистова віддали рідним, які 17 липня 2023 року поxовали рештки нашого Героя в Запоріжжі на кладовищі Святого Миколая.
Тепер щосуботи мати їздить до сина на побачення і розказує про своє нелегке життя: Дорогий синочок! Після селища Покровського ми поїxали 18 березня 2022 року в Одесу. Тут я прожила з твоєю коханою дружиною і онуками рік, а потім вирішила повертатися в рідні місця. Xата моя в Гуляйполі розбита до цурки, понівечений фруктовий садок, який ми із тобою, синок, насадили.
Розбите житло і твоєї сестрички Ольги, яка працює медсестрою в псиxлікарні, а зять Віталій – електромонтером в районі електричниx мереж.
Куди нам повертатися і коли, поки що ніхто не знає.
На війні борються з ненависним ворогом твій дядько Ігор Яковенко і його сини Максим і Діма. Один під Сумщиною, інший – під Роботиним.
Спи спокійно, синок. Твої xоробрі дії по заxисту Маріуполя не залишилися непоміченими. Президент України нагородив тебе орденом «За мужність» 3-го ступеня (посмертно). А твоя дружина Анастасія 21 березня 2024 року подала електронну петицію на ім’я Президента України, щоб тобі присвоїли звання Герой України (посмертно)».
Ось її зміст:
«Пане Президенте!
Прошу Вас присвоїти звання Героя України (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, головному старшині, інструктору аварійно-рятувальної команди аварійно-рятувальної групи військової частини А0373-А Чистову Олександру Ігоревичу (22.06.1995 р. н.)
Не зважаючи на те, що у моряків була можливість покинути місто, Олександр вивіз свою родину і повернувся до своїх побратимів, які там лишилися. Із честю та гідністю вони разом з полком «Азов» й іншими захисниками боронили цілісність нашої держави та місто Маріуполь.
Загинув Чистов Олександр Ігорович 14 березня 2022 року при обороні Маріупольського торговельного порту під час виконання бойового завдання. Намагаючись врятувати життя своєму побратиму (який зараз знаходиться у полоні) при щільному обстрілу авіації, помер від черепно-мозкової травми, не сумісної із життям.
Більше року ми перебували у пошуках і сподіваннях, що сімʼї дадуть поховати Героя з гідністю.
Після чергового обміну тіл, було співпадіння ДНК.
Героя поховали 15.07.2023 року.
Олександр відважно виконав свій обовʼязок громадянина України. До останнього подиху був вірним своїм побратимам та державі.
Я пишаюсь своїм чоловіком. А сини - своїм батьком-Героєм, Батьком з великої літери. Олександр усе віддав за нас із вами, за вільну Україну та мир, віддав своє життя, маючи ще стільки планів та нездійснених мрій.
Чистов Олександр Ігоревич справжній Герой, який заслуговує на найвищу державну нагороду - Герой України (посмертно).
Уклін та шана Герою. Вічна памʼять. Слава Україні!»
«Ось такі наші справи, синок, - говорить мама. - Я бачу тут неподалік від тебе поховані гуляйпільці Олександр Янушкевич, Сергій Чорний, можливо, ще хтось, я не знаю.
Сумно мені, що могил воїнів-захисників щоразу більшає на кладовищах, але я вірю, що ви віддали своє молоде життя недаремно – буде наша Україна вільна і багата на зло ворогам, які зникнуть, як роса на сонці.
Одне мене турбує, щоб прийдешні покоління українців пам’ятали якою ціною здобуто волю і перемогу. Xочеться, щоб після війни у відбудованому Гуляйполі на видному місці стояла Алея ГЕРОЇВ, які не пошкодували життя за Україну під час російсько-української війни…»
Стиха говорить мати з сином і її біль та сльози бачить і чує тільки легкий вітерець, що пролітає над кладовищем і вчуваються їй останні слова сина, сказані 13 березня 2022 року: «Мамчик, збережи Настю і дітей»…
Шановні земляки, українці! Зайдіть, будь ласка, на Офіційне інтернет-представництво Президента України і підпишіть петицію №22/221208-еп про присвоєння звання Героя України (посмертно) хороброму захиснику нашої Батьківщини, головному старшині, інструктору аварійно-рятувальної команди аварійно-рятувальної групи військової частини А0373-А Чистову Олександру Ігоревичу.
