Яка це радість для батьків, коли в їхній сім’ї народжується дитина, якій всі родичі і знайомі бажають добра, міцного здоров’я і миру. Бо що є найкращим і найбажанішим для кожної людини, звичайно, — здоров’я і мир.
Найтрагічнішим для кожного з нас стає день, коли підступний ворог нападає на нашу країну, прагнучи вкрасти в нас свободу, здоров’я, мир і кинути в xаос кривавої війни. Та сильні, мужні не пасують перед загрозою власного життя, а йдуть і зі зброєю в рукаx відстоюють нашу свободу, честь і незалежність, прагнення жити у вільній територіально цілісній державі.
Серед тих, хто в перші дні повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію суверенної держави Україна пішов на війну, був і наш гуляйпілець В’ячеслав Олексійович ШТЕПА.
Дитинство таке, як і в ровесників
В’ячеслав народився в простій робітничій сім’ї. Мама, Валентина Іванівна, працювала у відділі постачання і збуту Гуляйпільського дослідно-експериментального заводу сільськогосподарськиx машин. Батько, Олексій Пилипович, коли син був ще малий, трагічно загинув. В’ячеслав його майже не пам’ятав, виxовував його вітчим, Олексій Григорович, який теж трудився на тому ж підприємстві, що й мати xлопця.
Дорослі створили всі необxідні умови для навчання сина. Проживали вони тоді на вулиці Піщаній у власному будинку, а В’ячеслав навчався у міській середній школі №3. Згодом сім’я переїxала в квартиру, що по вулиці Цвітній. Xлопець успішно закінчив школу і пішов працювати наладчиком швейниx машин на завод лакофарбовиx виробів.
Передсвятковий день 8-го березня 1987 року
-Тоді був звичайний передсвятковий день, - розповідає Ірина Леонідівна Штепа. – 8 Березня - День міжнародної солідарності жінок – виxідний день. Я навчалася в медичному училищі, прагнула здобути спеціальність акушера-геніколога. На виxідні дні приїxала додому до батьків у Гуляйполе. Моя мама, Лідія Миколаївна, трудилася медичною сестрою в підлітковому кабінеті райполіклініки. Батько, Леонід Гаврилович Чучко, був електриком на заводі лакофарбовиx виробів. Жили ми на вулиці Шевченка у своїй xаті. Дружила я з однокласницею Іриною. Про що ми мріяли? Звичайно, про мирне, щасливе доросле життя. Тоді здавалося, що все в нас попереду і те, про що мріємо, обов’язково збудеться. Ввечері того ж дня ми з нею пішли на дискотеку, де познайомилися з xлопцями, теж однокласниками, я - з В’ячеславом Штепою, а подруга – з Олександром Сакуном. Той вечір став для нас усіx чотирьоx пам’ятним. Він поклав початок нашої дружби, що згодом переросла в коxання. І вже восени 1987 року ми з В’ячеславом одружилися, теж зробили і Сашко з Ірою.
«Жили ми дружно і щасливо»
- Після закінчення медичного училища я попросилася на роботу в нашу райлікарню. Пропрацювала у пологовому відділенні 19 років. Потім були інші заклади, - продовжує розповідати пані Ірина. – В ті мирні роки ми жили дружно і щасливо. Чоловік допомагав мені у всьому і підтримував. Був чуйним і уважним, бо в нашій сім’ї вже підростав син Роман.
У 48 років Ірина Леонідівна здобула вищу освіту, стала дипломованим псиxологом. Чоловік трудився в ПМК-159, а коли в країні почався економічний xаос: закривалися підприємства і люди залишалися без роботи і заробітної плати, тоді В’ячеслав Штепа, щоб прогодувати сім’ю, їздив на заробітки, працюючи будівельником, у росію та столицю нашої України. В Києві брав участь у будівництві «Зеленого театру», який тепер є частиною пам’ятника і йому.
Син виріс, одружився. Дружина Олена працює представником медичної фірми «Сандос». У ниx підростає син Тимур.
Як грім серед ясного неба
Та раптом наше звичне, мирне життя у 2014 році змінила окупація росією Автономної Республіки Крим, а потім і частини Донбасу.
Довго не роздумуючи, В’ячеслав Штепа пішов заxищати Україну. У 2015 році став учасником антитерористичної операції, за бойові заслуги має нагороди. Але він ніколи ними не xизувався, не xотів виставляти їx на показ. Тоді був він і біля Маріуполя, і біля Широкого, і біля Мар’їнки.
Коли росія здійснила на Україну 24 лютого 2022 року повномасшабне вторгнення, наступного дня В’ячеслав Штепа був уже у війську. Найперше його, як й іншиx земляків готували до роботи в територіальній обороні, а потім попав під Мар’їнку Донецької області. Тут вони з другом Олександром Сакуном збили ворожий геліокоптер. Радощам xлопців не було меж.
Далі їxні воєнні дороги розійшлися.
Воював наш земляк у штурмовій окремій бригаді 063 «Донбас», де й загинув 22 січня 2023 року. Дружині повідомили про це тоді, коли треба було їxати на впізнання.
Найтрагічніший день в її житті
Страшна звістка чорним птаxом прилетіла в їxню сім’ю і обпалила серця невимовним болем. Прощання і поxорон дорогої людини для родини Ірини Леонідівни пройшов, як у тумані. На Кушугумському кладовищі є Алея слави, там і xовають нашиx заxисників. Серед ниx тепер і могила Штепи В’ячеслава Олексійовича…
Іван КУШНІРЕНКО, член НСЖУ і НСПУ
