Життя може змінитися в одну мить та часто випробовує нас на міцність. Ще вчора ти працюєш у рідному місті, будуєш плани на майбутнє, розвиваєш власну справу. А сьогодні – війна змушує залишити все й починати спочатку.
Саме так сталося з Юлією Войтюк – лікаркою, яка повернулася із-за кордону в Україну і відновила свою роботу в новому місті. Народившись у Гуляйполі, вона присвятила своє життя медицині, але війна змусила її покинути рідне місто. Однак замість того, щоб здатися, вона знову взялася за свою справу, але вже у Дніпрі.
«Завжди знала, що буду лікарем»
“Стати лікарем я мріяла з самого дитинства, – розповідає нам пані Юлія. – Якби знову довелось обирати професію, обрала б знову бути лікарем, навіть не вагалася б”.
У 2005 році Юлія вступила до Дніпровської державної медичної академії на факультет лікувальної справи. Після закінчення юна лікарка була направлена в рідне Гуляйполе, працювати сімейним лікарем.
До початку повномасштабного вторгнення Юлія жила і працювала на посаді завідувача амбулаторії загальної практики. Згодом пройшла додаткове навчання та розпочала власну справу, а саме відкрила приватний медичний кабінет. Приватний кабінет поступово виріс у невеликий центр та наповнювався спеціалістами, яких Юлія запрошувала з іншиих міст. Але війна змінила все.
“Робота у маленькому містечку – це завжди велика відповідальність. Адже ти знаєш майже всіх своїх пацієнтів особисто, переживаєш за кожного, – ділиться вона. – Було відчуття, що все йде у правильному напрямку. Ми створили команду, обладнали сучасний медичний центр. І тут почалася війна…”.
«Коли на руках чотиримісячна дитина, треба швидко вирішувати»
Війна змусила Юлію приймати важливі рішення.
“На руках була маленька дитина. Було страшно не лише за себе, а й за дітей. Доля розпорядилася так, що довелося їхати за кордон”, – каже Юлія.
У Словаччині Юлія почала підтверджувати свій український медичний диплом та працювати лікарем УЗД.
“Медицина – це не просто робота, це моє покликання. Але кар'єра і все таке інше ніколи не буде важливішою за сім’ю”, – з турботою говорить Юлія.
Саме тому було прийняте рішення – повернутися в Україну. Недовго думаючи Юлія з родиною вирішили їхати у місто студетських років – Дніпро.
“Ми довго не роздумували, куди їхати. Дніпро став мені рідним ще під час навчання. Тут я стала лікарем, тут народила першу дитину, вийшла заміж. Це мій другий дім”, – згадує жінка.
«Почати все спочатку – можливо!»
Юлія не відкривала новий медичний центр “Life”, а просто перенесла свою справу в Дніпро.
“Це було не так складно, як могло здатися. Так, документи, нові пацієнти, нова команда, але головне – не здаватися!”, – розповідає пані лікарка.
Медичний центр і надалі надає якісні медичні послуги з діагностики для дорослих і діточок. Але одним із найбільших викликів стало формування нової команди.
“У закладі можна пройти комплексне обстеження серця, судин, внутрішніх органів, суглобів, залоз внутрішньої секреції та інших органів. У нашому центрі можна відразу отримати консультацію спеціаліста та безпосередньо план лікування, – ділиться Юлія. – Команду звісно формуємо заново, адже наші лікарі були з іншої області і доля у кожного склалася по різному. Зараз активно створюємо нову базу пацієнтів та запрошуємо до співпраці лікарів, особливо внутнішньо переміщених осіб, так як багато наших колег також війна змусила покинути дім і роботу. Наприклад, серед наших колег залишились – лікар педіатр з Гуляйполя, а також адміністратор”.
«За нас ніхто нічого не зробить»
“З труднощами мабудь, довелось зіткнутись як і всім, але треба вставати і щось робити. За нас ніхто не зробить. Дякую родині, друзям за підтримку та допомогу!”, – впевнена Юлія.
Наразі центр активно приймає пацієнтів, отримує перші позитивні відгуки та знайомиться з місцевим населенням.
“Особливо, надзвичайно раді приймати наших земляків, які знаходять нас навіть далеко від дому!”, – з усмішкою говорить Юлія. – Планувати зараз щось дуже важко, але головний план – жити, творити, і любити свою країну, бо вона найкраща!”.
Історія Юлії Войтюк – це не просто розповідь про кар’єру чи бізнес. Це приклад неймовірної сили духу, віри в себе, у власні сили та любові до своєї країни. Війна змусила її залишити рідне місто, але не змогла зламати її прагнення допомагати людям. Попри всі труднощі, Юлія знайшла в собі сили повернутися та відновити свою справу в новому місті. Вона не чекала кращих часів, не зупинилася перед викликами, а почала будувати заново – з новими людьми, у нових умовах, але з тим самим великим бажанням рятувати життя. Її шлях – це ще одне підтвердження того, що головне не місце, а люди. І якщо є мета, віра та підтримка близьких, то немає перешкод, які не можна подолати.
Мощенко Юлія, Університет митної справи та фінансів
