Ми всі розуміємо, що війна - це не просто бійки на фронті. Це втрати, це страждання, це величезна ціна, яку ми змушені платити, щоб зберегти свою незалежність і гідність. Втратити захисника, який мав великі плани на майбутнє, - це безмірно важко. Загибель вірного сина України нашого земляка Валерія Пальчевського - це трагедія не лише для його родини...
Що відомо про захисника?
Валерій Олександрович Пальчевський народився 18 жовтня 1975 року в селі Дорожнянці. Його дитинство було простим і спокійним, але з раннього віку в ньому жила велика любов до своєї землі, до своєї Батьківщини. Ця любов стала основою його життя, і коли прийшов час вибору, він вирішив стати на захист рідної України.
Служба для Валерія була не просто обов'язком, а стала покликанням. Він почав свою службу в 1-му стрілецькому відділенні 1-го стрілецького взводу 1-ї стрілецької роти військової частини А7282. Під час 8 років служби він став справжнім воїном, і неодноразово брав участь у бойових діях, показуючи відвагу і непохитну віру в Перемогу.
Валерій був нагороджений кількома медалями, серед яких - медаль «Учасник АТО», «Учасник бойових дій», медаль за участь у військовому параді та нагрудна медаль «Козацький Хрест». Кожну свою нагороду він цінував, адже вони були символом його служби і відданості рідній землі. Він вірив, що Україна обов'язково переможе, і ця віра була його рушійною силою.
У серпні 2024 року, пройшовши комісію ВЛК, Валерій мав можливість звільнитися зі служби. Але, попри медичні рекомендації, він залишився на передовій, бо відчував, що його місце там, де триває боротьба за незалежність і свободу України. Він був готовий до всього, навіть до останнього бою.
- Мій тато був прекрасною і доброю людиною, справжнім патріотом, завжди готовий був прийти на допомогу тому, хто цього потребував, - розповідає донька Оля Бугайчук. – Він загинув, виконуючи бойовий наказ щодо захисту Батьківщини.
22 серпня 2024 року в районі населеного пункту Костянтинівка Мар'янської громади Донецької області, під час виконання бойового наказу з оборони рідної землі, Валерій загинув від артилерійського обстрілу. Того дня, приблизно о 12.50, військовослужбовець отримав поранення, несумісні з життям. Цей день став останнім для старшого солдата, який віддав найцінніше – своє життя - за Україну.
Йому назавжди - 48 років. Він залишив дружину, доньку та онуків. Вони завжди пам'ятатимуть його мужність, самовідданість та віру в Перемогу. Для них він був Героєм, для нас - прикладом того, як справжня любов до Батьківщини повинна виглядати.
Валерій Олександрович Пальчевський віддав свої найкращі роки службі в армії, своєму народу. Його ім'я стало частиною історії цієї боротьби. Він назавжди - в наших серцях, а його подвиг житиме в кожному з нас.
