Олег Сергійович Цебенко народився у 1986 році в селі Любимівка, що на Гуляйпільщині, у родині, де цінували чесність, працю і доброту. Село було його домом, його опорою і натхненням. Він тут виріс, зробив перші кроки, пізнав дружбу, перше кохання, тут розпочав трудовий шлях. Олег був людиною діла - небагатослівний, відповідальний, завжди готовий прийти на допомогу. Після важкого робочого дня він міг сісти біля порогу, глянути на тихе небо над Любимівкою - і мовчки дякувати за мир. Але мир зруйнувала війна.
Коли дім під окупацією, серце не може мовчати
Любимівка, його рідне село, нині окуповане. І хоча там залишилися спогади, земля його дитинства, могили рідних і близьких людей, серце Олега не могло залишитися осторонь, коли ворог ступив на святу українську землю. Він пішов добровольцем, бо знав: хтось мусить захистити Україну. Він не чекав наказів долі - він сам став її солдатом. Олег був стрільцем-снайпером 4 аеромобільної роти аеромобільного батальйону - підрозділу, що виконував найнебезпечніші завдання на передньому краї.
Останній бій під Нетайловим
19 травня 2024 року, під час виконання бойового завдання поблизу селища Нетайлове Покровського району на Донеччині, Олег проявив стійкість і мужність, як і завжди. Але цього разу він не повернувся. Ворог забрав його тіло, але не зміг зламати його духу.
Довго рідні й близькі не хотіли вірити в найгірше. Серце відмовлялося приймати страшну звістку. Вони чекали. Молилися. Вірили в диво. Але воїн повернувся додому… «на щиті».
Прощання, яке розбило серця
Сльози, що не висихають. Слова, які важко вимовити. Погляди, що застигли в скорботі. Малинівська громада втратила ще одного свого жителя, Героя, який віддав найдорожче - своє життя - за свободу кожного з нас.
Начальник Малинівської сільської військової адміністрації, виконавчий комітет, депутати сільської ради висловили щирі співчуття рідним і близьким мужнього воїна і захисника. Україна втратила свого сина. Любимівка - свого земляка. А його родина - найдорожчу людину.
Герої не вмирають - вони живуть у серцях
Олег Цебенко - це простий сільський хлопець, але для нас він є символом відваги. Людиною, яка встояла перед лицем смерті, щоб ми могли жити. Його подвиг говорить про справжню любов до Батьківщини. Він жив, як воїн. І пішов, як Герой.
Ми не зможемо повернути Олега, але можемо і зобов´язані пам’ятати. Молитися. Дбати про тих, кого він залишив. І не допустити, щоб його смерть була марною.
Вічна пам’ять і шана тобі, Захиснику. Нехай ангели супроводжують тебе до спокою. А ми - бережемо твою пам’ять.
Герої не вмирають. Вони стають світлом у темряві.
