24 липня 2025 року Президент України підписав Указ про присвоєння звання «Заслужений лікар України» Анатолію Тимофійовичу СКУРІДІНУ - Герою в білому халаті, людині, яка понад три десятиліття стоїть на варті людського життя. Це не просто відзнака. Це - державне визнання самовідданої праці, надлюдської витримки і щоденної боротьби за життя пацієнтів в умовах, коли звичайний день починається з сирени, а закінчується під гуркіт обстрілів.
На Гуляйпільщині це лише другий випадок такого високого визнання. Першим був легендарний хірург Микола Іванович Костенко в грудні далекого 1946 року. І от - нова постать, яка вже увійшла в історію краю: Анатолій Тимофійович Скурідін, реаніматолог, лікар-анестезіолог, завідувач відділення інтенсивної терапії, Людина з великої літери.
Коріння сили: шлях із дитинства
Анатолій Скурідін народився у грудні 1962 року в мальовничому і дорогому серцю містечку Гуляйполе. Виростав у звичайній родині, але ще змалку мріяв стати лікарем. Після закінчення міської середньої школи №4 із золотою медаллю, пройшов службу в армії, а згодом здійснив свою дитячу мрію - вступив до Запорізького медінституту.
Свої перші кроки в медицині робив у селі Іванково на Київщині як дільничний лікар. Проте серце тягло додому, і він повернувся на Гуляйпільщину. Працював спочатку в селі Малинівка, а далі - за запрошенням досвідченого медика Вячеслава Копила - прийшов до Гуляйпільської районної лікарні, перекваліфікувався в реаніматолога, і залишився там на все життя.
30 років самовідданості: фахівець, якому довіряють життя
Сьогодні вже понад 30 років Анатолій Тимофійович працює на посаді лікаря-анестезіолога, 24 з яких - завідувачем відділення анестезіології з ліжками для інтенсивної терапії КНП «Гуляйпільська міська лікарня». У його щоденній роботі були найважчі хворі, критичні стани, хвилини, які вирішують усе. Його рішучість, холодний розум і тепле серце врятували сотні, якщо не тисячі життів.
Його поважають і колеги, і пацієнти, бо він - скромна, спокійна, але неймовірно сильна людина. Йому не потрібні гучні слова, за нього говорять справи. Його ніколи не побачиш байдужим або втомленим - лише зосередженим, уважним, завжди готовим допомогти.
Війна поруч: вибір залишитися
Коли почалася війна, Анатолій Тимофійович навіть не думав про евакуацію. У час, коли більшість прагнула безпеки, він залишився, аби захищати життя. Він працює в умовах постійних обстрілів, ризикуючи собою, аби допомогти іншим.
З лютого 2022 року Гуляйполе й навколишні села знаходяться під постійним вогнем. У один із таких трагічних днів до лікарні надійшло багато важко поранених. Завдяки його професіоналізму й злагодженій роботі колективу вдалося стабілізувати пацієнтів, які, здавалось, не мали шансів. І так - день у день.
Його пацієнти - це не лише поранені чи важко хворі. Це - самотні старенькі, яким він допомагає не тільки медично, а й по-людськи. Вони приходять не лише за меддопомогою, а й за словом підтримки. А він - завжди знаходить час і сили вислухати, обійняти, втішити.
Світло серед темряви: слова, що гріють серце
Про Анатолія Тимофійовича з великою повагою говорять всі, хто мав щастя з ним працювати або лікуватися. Досвідчена лікарка-інфекціоністка Мирослава Йосипівна Зінченко ділиться щирими спогадами:
«Анатолій Тимофійович - це лікар від Бога. Його руки врятували не одне життя, а його слово підтримувало в найважчі моменти. За десятки років роботи він не втратив тієї щирої чуйності до пацієнтів, яка сьогодні, на жаль, зустрічається все рідше. Його поважають колеги, до нього йдуть за порадою молоді спеціалісти, а пацієнти згадують з вдячністю. Це людина, яка ніколи не шукає легких шляхів, завжди вникає в суть проблеми, бореться до останнього. І, водночас, у ньому завжди було й залишається щось особливо людяне – вміння співпереживати, підтримати не лише словом, а й справою. Я щиро радію, що держава високо оцінила його внесок у медицину. Ця нагорода - цілком заслужена!»
Тихе щастя: родина — тил і опора
Поруч з Анатолієм Тимофійовичем завжди йде його вірна дружина Лариса, яка теж має стосунок до медицини. Це - справжній союз сердець, збудований на взаємній підтримці та спільному служінні людям. Їхній син Владислав не пішов батьківською стежкою, але виріс гідною і щирою людиною.
Герой нашого часу
Анатолій Скурідін сьогодні - це не просто лікар, він є символом людяності, професійності та відваги. У час, коли багато хто змушений шукати захисту, він залишився в епіцентрі болю - не як герой з романів, а як справжній лікар, який мовчки виконує свою справу.
Звання «Заслужений лікар України» - це найменше, що держава може зробити, аби віддячити йому. Але для самого Анатолія Тимофійовича найвища нагорода — це врятовані життя, усмішки тих, хто повернувся до родини, і тиха вдячність у погляді пацієнта.
У його серці живе Гуляйполе. І поки там палає вогонь війни, він буде поруч - рятуватиме, підтримуватиме, віритиме. Бо це — його шлях, його присяга, його життя.
