На передовій, де щодня вирішується доля країни, українські військові знаходять місце для любові, тепла й турботи. Їхніми мовчазними друзями й талісманами стали тварини - котики й собаки, які, незважаючи на війну, приносять радість, затишок і відчуття дому.
«Війна, звичайно ж, змінює все. Але людяність – залишається», - зазначають захисники нашої Гуляйпільщини. І далі хлопці коротко розповідають... про своїх котиків, підкрелюючи при цьому, що вони «не просто для фото чи для забави. Вони - справжні учасники фронтового життя: розважають, заспокоюють, допомагають психологічно, стають пухнастими побратимами». І такі побратими, а часом і пухнасті командири, які контролюють ситуацію, піднімають бойовий дух і полюють на мишей, є в кожному підрозділі 102-ї окремої бригади ТрО імені полковника Дмитра Вітовського.
Коти - затишок і захист в одному муркотінні
Котики стали невід’ємною частиною життя на позиціях. Вони з’являються несподівано - то прийдуть самі, то залишаться «у спадок» від попереднього підрозділу. Проте скрізь вони відіграють одну і ту ж важливу роль: ловлять мишей, зігрівають душі, створюють справжній домашній затишок серед окопів і бліндажів.
«Як тільки настає ніч, у нас тут починається справжній «Лас-Вегас» - миші скрізь. І наші хвостаті пухнастики ганяють їх без втоми», - розповідають бійці.
Коти з легкістю стають психотерапевтами, бо їхнє муркотіння здатне зняти напругу після важкого дня. А ще вони завжди поруч, коли найважче. Часто - просто на колінах, на грудях, на плечах, мовчки, з відкритим серцем.
Собаки - пильні охоронці й найвідданіші друзі
Поряд з котами, на фронті служать і собаки. У когось вони були ще до війни і прийшли разом із господарем. Інших просто підкинула доля - залишені хазяями в прифронтових селах, вони шукали тепла і знайшли його у військових. Тепер вони не просто живуть поряд, а служать на рівні з людьми.
«Джой - це не просто улюбленець. Це мій напарник. Він спить поруч, а вночі патрулює територію разом з бійцями. У нього чуття, він чує найменший шерех. Жартуємо, що його треба включити до списку особового складу», - каже старшина Дмитро.
Часто собаки стають повноцінними охоронцями - вони реагують на підозрілі звуки, попереджають про небезпеку, а водночас дарують бійцям те тепло, якого на війні так бракує.
Лабрадор Ліка – «бойова собака» - разом зі своїм господарем майором Сергієм пробула на передовій у батальйоні сім місяців.
«Спочатку вона та інші хвостаті ховалися разом з нами, куди ми бігли, туди втікали й вони. Але пізніше собаки навіть частіше реагували, ніж ми. Ми вже чуємо, коли вони біжать, то вже біжимо за ними. У Ліки на фронті був друг Тайсік. Вони ходили у гості одне до одного. Вона мала кому пожалітися», - каже господар Ліки.
Ліка підіймала настрій та оберігала воїнів. Хоч волонтери передавали їй корм, але найбільше вона полюбляла їсти саме домашню їжу. Взимку Ліку евакуювали, щоб вона у безпеці народила цуценят, а Сергій продовжує воювати.
Багато собак, котрих залишили колишні господарі ще на початку війни, прив´язалися до наших мужніх захисників, перейшли їм у спадок і тепер разом з ними живуть і несуть свою службу.
«Коли вночі холодно. І прийде собачка, бувало, до тебе, притулиться до ніг. Вона гріє тебе, а ти - її. Одне тепло навпіл ділимо. Але пухнаста улюблениця не просто так з нами тут сидить, вона працює і дуже допомагає. Тільки почує найменший шум - гарчить, гавкає, вискаленою пащею показує туди, де відбувається щось підозріле. Вона в нас справжній боєць, улюблениця, невід’ємна частина охороняємого об’єкту та нашої дружньої і злагодженої команди», - зазначає військовий Ігор.
Пухнастики як антистрес, оберіг і доказ людяності
Усі ці історії - не лише про кумедні випадки з тваринами, а й про дещо набагато глибше. Вони - про людяність. Навіть у найтемніші й найстрашніші часи війни українські захисники не забувають про тих, хто слабший. Вони діляться з ними хлібом, спальниками, теплом і любов’ю. Для когось - це просто киця або пес, а для бійця - це друг, що не зрадить, не покине, завжди буде поруч.
Гудзик, Люська, Чапа, Мося, Радар, Васька, Мурка… - ці тварини лікують душі. Вони не вміють говорити, але їхня присутність знімає біль, тривогу, втому. Вони допомагають пережити втрати, зберегти психічну рівновагу, залишатися людьми.
У їхніх серцях живе тепло
На фронті формується унікальний союз - між людиною і твариною, заснований на довірі, взаємній підтримці й безумовній любові, бо війна випробовує на міцність не лише силу духу, а й здатність залишатися чуйним, турботливим, живим.
Наші захисники показують приклад справжньої людяності: навіть у найважчих умовах вони не забувають про чотирилапих друзів. Вони рятують їх, піклуються про них, дехто відвозить улюбленців додому, і дозволяють цим маленьким створінням рятувати себе - від відчаю, самотності та жорстокості війни.
Справжню команду кошачих, повзучих, літаючих має пан Мирон. А пухнастики йому навіть допомагають визначати несправності в техніці.
Улюблениця медика Тараса – махновка Люська – тепер мешкає в Надвірній у міській квартирі, веде себе досить чемно, подружилася з мешканцями багатоповерхівки. І їй там добре.
Отже, якщо в захисників є місце для кота, який муркоче на колінах, або собаки, яка вдячно тулиться до ноги - значить, у серці все ще живе тепло. А поки б’ється серце, б’ється і надія. І не дарма кажуть: людина, яка вміє любити тварину - здатна захистити весь світ.
Додому повернуться всі наші воїни, а разом із ними і всі їхні пухнасті побратими!
Тамара БОРТ
