Коли говорять про Героїв, перед очима часто постають образи молодих, безстрашних хлопців, які ще не встигли скуштувати життя, але вже готові віддати його за Батьківщину. Та серед Героїв - не лише юнаки. Героями стають і чоловіки з досвідом, із прожитими роками, в яких за плечима - родина, праця, мрії, досягнення. Ті, хто вже мав своє життя - але залишив його, щоб захистити наше.
Таким був Ігор Тимцюрак із Калуша. Йому було 47 років. У цьому віці багато хто вже мріє про спокій, про час із родиною, про онуків. Ігор міг би просто жити - любити, працювати, тішитися сонцем, ростити дітей, планувати майбутнє. Він мав що берегти. Але коли ворог ступив на українську землю, Ігор без вагань став на її захист.
26 лютого 2022 року - всього через дві доби після початку повномасштабного вторгнення, коли країна ще здригалася від шоку, Ігор уже був у строю. Він не чекав наказів, не зважував ризики. Він просто зробив те, що вважав правильним - став щитом для своєї родини, для свого міста, для кожного з нас.
У складі 79-го батальйону 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ імені полковника Дмитра Вітовського Ігор служив старшим стрільцем-оператором. Він був не лише воїном, він був Людиною з великої літери. Спокійний, мудрий, стійкий - він знав, за що бореться. Це була не лише війна з окупантом, це була його особиста війна - за правду, за свободу, за гідність. За те, у що він вірив усім своїм серцем.
27 липня 2025 року, виконуючи бойове завдання на Гуляйпільщині, Ігор загинув. Загинув, як справжній Воїн - мужньо, гідно, до останнього подиху залишаючись вірним присязі та своєму народу. Його життя обірвалося, але його подвиг назавжди вписаний в історію нашої країни.
Смерть Ігоря - це непоправна втрата для Калуша, для всієї України. Це біль для його родини, друзів, побратимів. Біль, що не вщухає. Але разом із болем - гордість. Бо мати такого Сина, Батька, Друга, Захисника - це честь.
Сержант Ігор Тимцюрак - це не просто ім’я, викарбуване на меморіальній дошці. Це історія про людину, яка жила поруч із нами, мала свої звички, улюблені страви, рідних, які чекали його вдома. Це історія про Героя, який віддав найдорожче - своє життя - заради того, щоб інші могли жити у вільній Україні.
Його подвиг - це приклад справжнього патріотизму, самопожертви й непохитної мужності. Він житиме в наших серцях, у спогадах, у розповідях. Житиме - як символ любові до Батьківщини, як символ надії і віри в Перемогу.
Висловлюємо щирі співчуття родині, близьким, друзям і бойовим побратимам Ігоря. Нехай Господь дасть вам сил пережити цю втрату. А світла пам’ять про Ігоря Тимцюрака - ніколи не згасне.
Герої не вмирають. Вони живуть доти, доки ми про них пам’ятаємо. І вдячні мешканці Гуляйпільщини пам’ятатимуть.
