Ксеня з позивним «Ляля» - одна з тих, хто прийшов у 102-гу бригаду Сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського не заради пафосу чи гучних слів. У неї був такий момент, коли життя само стало на порозі та сказало: «Час».
● Долучилась до 102-ї окремої бригади сил територіальної оборони імені полковника Дмитра Вітовського тоді, коли вже не могла стояти осторонь. Не було ніякої особливої історії - просто раптове, але впевнене розуміння: досить чекати. Треба ставати у стрій. І з того дня 102-га для мене – це не просто «моя частина», а це – моя родина, - пригадує «Ляля».
Коли тримаєш пульт - тримаєш чиєсь життя
У бригаді вона робить те, що приносить їй відчуття реальної користі - працює з безпілотниками.
Може здатися, що це просто пульт у руках та картинка на екрані. Але для «Лялі» це зовсім інше.
● Це відповідальність за людей, які там, на землі. Я - їхні очі. Їм потрібно довіряти тому, що я бачу, - каже вона.
Її досвід ще не такий великий, але поруч завжди є ті, хто підтримують, навчають, не дозволяють опускати руки. І серед них - чоловік, який служить уже п’ять років. Він - її тил, її спокій, її точка опори, її щастя, її радість і любов.
● Є люди, які дуже допомагають, діляться всім, що знають. Я їм неймовірно вдячна. І чоловік - він завжди поруч: підказує, вчить, додає впевненості.
Страх, який ламає дихання
На службі було різне. Вибухи, які оглушують думки. Серцебиття, що б’є в груди так, ніби хоче вирватись назовні. Робота крізь адреналін, крізь страх, крізь усвідомлення, що кожна помилка може коштувати дорого. Але найбільше лякало навіть не це.
● Найстрашніше було не від «прильотів». Страшно - залишитися з цим самій. А потім ти піднімаєш голову і бачиш своїх: хтось жартує, хтось тихо лається, хтось простягає кухоль чаю. Бачать твою знервованість і кажуть: «Та все нормально, прорвемось». І тоді страх відступає. Люди поруч - це твоя броня, - говорить дівчина.
Стаєш тим, ким ніколи не думав, що можеш бути
Армія змінила «Лялю». Змінили люди, які пройшли свій шлях, побачили війну очима, але зберегли людяність і доброту. Вони вміють навчити, прийняти у свої ряди тих, хто тільки робить перші кроки.
Вони навчили її не просто працювати – навчили нести відповідальність.
Не просто бути поряд - підтримувати.
Не просто служити - бути частиною сили, яка тримає країну.
Ці люди - не просто побратими. Це ті, котрі навчили її стояти впевнено, навіть коли навколо гуде небо і здригається земля під ногами.
Головний вибір, який треба зробити кожному
«Ляля» говорить щиро, без прикрас, так, як є:
«Якщо чекаєш, що хтось зробить за тебе - не йди в армію. Якщо хочеш слави чи фоток у формі - теж не сюди. Але якщо хочеш захистити своїх, свою землю, стати частиною команди, яка тримає країну - двері відкриті. Тут важко. Іноді дуже страшно. Але тут ти стаєш сильнішим, ніж міг колись собі уявити».
