Валерій на псевдо «Корал» - уродженець Старокостянтинова на Хмельниччині. Головний сержант мінометної батареї, військовий, чиє життя розділилося на дві війни. Перша - Афганістан, 1985–1987 роки. Друга - війна за Незалежність України, до якої він повернувся у березні 2023 року, вступивши до 102-ї окремої бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Універсальний воїн
У підрозділі «Корал» - це людина, яка робить усе. І це не перебільшення.
«На посаді займаюся всім, що потребує батарея: стаю командиром розрахунку на позиції, займаюсь ремонтом техніки, забезпеченням, навчанням особового складу…»
Він не шукає легких шляхів, не уникає важкої роботи, не перекладає відповідальність - бере її на себе.
Бойове поранення та рана глибша за фізичну
Нещодавно Валерій отримав бойову травму - контузію. Але не вона залишила в душі найглибший слід.
Найважче згадувати епізод, що стався під час евакуації поблизу Гуляйполя:
«Під час евакуації автомобіль наїхав на міну. Загинув мій побратим, теж Афганець. Інші хлопці отримали травми. Таке не забудеш».
Вони проїхали дорогою всього кілька десятків метрів, коли раптом:
«Усе стало ніби в уповільненому кадрі. Шматки гуми летять вгору, спалах, опік руки, вибух… Здавалося, що дивлюся на це збоку».
Зустріч із FPV та сміливість побратимів
Одразу після вибуху почувся характерний писк - сигнал FPV-дрона.
«Почули FPV. Встигли сховатися. І дякую хлопцям - хоч самі травмовані - вони відігнали авто з тілом загиблого, замаскували. Інакше дрон знищив би машину разом із нашим Героєм. Вони ризикували своїм життям, але зробили все правильно».
Цей вчинок побратимів - приклад воїнської честі та взаємної підтримки навіть у смертельній небезпеці.
Дві війни - одна система цінностей
«Корал» бачив дві абсолютно різні війни, дві епохи, два світи. Але найголовніше для нього залишилося незмінним: відповідальність, побратимство, готовність підставити плече та простягнути руку допомоги.
Саме такі люди і є фундаментом бригади - люди, які стоять тоді, коли іншим було б важко навіть піднятися.
