15 грудня 2025 року ми провели в останню земну путь нашого побратима - Сергія Лазаренка, з позивним «Тремпель». Воїна, друга, брата по зброї. Людину, яка свідомо обрала шлях захисника і пройшла його до кінця. Сергій отримав смертельне поранення 6 грудня 2025 року в козацькому Гуляйполі. У день, коли Святий Миколай зазвичай приносить подарунки живим, він забрав Сергія до вічного життя Небесного воїнства.
Від шкільного класу - до передової
Ще до повномасштабного вторгнення Сергій змінив цивільне життя вчителя-географа на військову службу. Підписав контракт, бо не міг інакше. Навесні 2023 року він став мінометником у взводі роти вогневої підтримки 5 окремої Київської штурмової бригади.
Він воював там, де було найгарячіше: в околицях Бахмута, захищав козацьке Іванівське, тримав рубіж по каналу Сіверський Донець - Донбас. Двічі був поранений. І двічі повертався.
Вогонь, з якого повертаються не всі
Восени 2024 року, під час евакуації з легендарної позиції «Комар», автівка з бійцями потрапила під масований концентрований удар ворожої артилерії.
Зверху коригував вогонь ворожий дрон. Здавалося, що в тому вогняному пеклі не вижити нікому. Але вони вийшли всі. І продовжили виконувати бойові завдання.
Характер воїна
Сергій ніколи не відмовлявся від поставлених завдань.
Він був надзвичайно товариським, по-дитячому відкритим, світлим.
І водночас - мужнім у вирішальний момент.
Саме таким він був, коли врятував життя пораненому побратиму Володимиру Атаманчуку на позиції «Крук».
Наприкінці жовтня Сергій вдруге отримав мінно-вибухову травму в районі населеного пункту Солодке. Але лікування не затягнулося.
Він поспішав назад - до своїх.
Новий фах - та стара відданість
Нещодавно Сергій став оператором безпілотних систем новоствореного батальйону БпЛА 5 ОШБр.
До цього - мінометник, а потім - дронар.
Змінювався фах, але не змінювалася відданість службі.
Білий сніг прощання
Сергій родом із прифронтового села Мезенівка Краснопільського району на Сумщині. Любив географію. Знав землю - і захищав її.
Учора, коли ми проводжали Сергія, почав падати сніг.
Його батько, Володимир, згадав: «26 листопада 1997 року, в день народження Сергія, теж падав густий сніг».
Українська погода проводжала воїна шляхетним білим кольором.
Вічність оборонців
Я точно знаю: померлі за Батьківщину - живуть вічно. Тепер Сергій у небесному строю - поруч із воїнами-русичами, козаками, вояками Армії УНР, з усіма оборонцями нашого тисячолітнього протистояння з Відвічним Ворогом.
Він там, де вже є: «Марс», «Джоконда», «Майор», «Повар», «Батон», «Анатоліч», «Фріц», «Дзен», «МЕханік», «Ден», РВП - назавжди.
Ми не прощаємося
Ми ні з ким із них не прощаємося. Ми обов’язково зустрінемось. А поки -
валіть чортів там, на небі, а ми не дамо їм спокою на землі.
Поховали військового на Алеї Слави Баранівського кладовища в Сумах.
P.S. Тепер, коли бачитиму плічку (вішак), а на Сумщині кажуть - тремпель,
я завжди згадуватиму худорлявого, усміхненого, енергійного й життєрадісного 28 річного юнака, який здобув вічне життя в бою…
Юрій СИРОТЮК, побратим
