1 січня 2026 року Україна втратила ще одного свого відданого Захисника. Під час виконання бойового завдання із захисту Батьківщини поблизу села Зелене Пологівського району Запорізької області загинув солдат, розвідник-навідник 3 розвідувального відділення розвідувального взводу розвідувальної роти військової частини А7036 Валерій Вікторович Литвиненко.
Це сталося зовсім поруч із його рідною домівкою - на землі, де він зробив свої перші кроки, де минуло його дитинство, де жили найдорожчі люди й куди завжди поверталося його серце. Він боронив не просто українську землю - він стояв за свою малу Батьківщину, за знайомі з дитинства дороги й поля, за пам’ять роду, за право рідного краю жити у мирі. І саме за це віддав найдорожче - власне життя.
Назавжди Валерію залишиться 30 років.
Дорога від рідного села
Валерій Литвиненко народився 25 червня 1995 року в селі Долинка Пологівського району Запорізької області.
Його життєва дорога почалася серед степового краю, який став для нього місцем сили, натхнення і любові на все життя. Саме тут формувався його характер - чесний, працьовитий, відповідальний.
Після школи Валерій здобував освіту в Запорізькому національному технічному університеті, нині - Національному університеті «Запорізька політехніка». У 2016–2017 роках проходив строкову військову службу в лавах Національної гвардії України. Уже тоді він добре розумів ціну обов’язку, дисципліни та відповідальності перед державою.
Людина великого серця
У мирному житті Валерій був щирою, доброю й світлою людиною. Його знали як працьовитого, надійного і відкритого чоловіка з активною життєвою позицією.
Він любив спорт і захоплювався футболом. Але особливе місце у його серці займала рибалка - той спокійний час на природі, який дарував внутрішню рівновагу, можливість зупинитися серед життєвої метушні й відчути тишу.
Та найбільшою цінністю для Валерія завжди була родина. Саме близькі були його силою і натхненням. Із великою турботою та повагою він ставився до батьків, підтримував їх, був для них справжньою опорою. Для рідних він був людиною, на яку завжди можна було покластися, яка вміла не лише допомогти, а й зігріти добрим словом.
Попереду могло бути ще стільки щасливих років, стільки мрій і задумів… Але війні, на жаль, байдуже до людських планів.
Свідомий вибір Захисника
Навесні 2024 року Валерій став на захист рідної землі.
Це був вибір мужнього чоловіка, який не міг залишатися осторонь, коли небезпека прийшла на його землю. Він добре знав, що бореться за свій край, за своїх рідних, за майбутнє України.
До останнього подиху Валерій Литвиненко залишався вірним військовій присязі. Мужній, стійкий, гідний - він виконав свій обов’язок перед державою і народом до кінця.
Його подвиг - це приклад справжньої любові до Батьківщини, сили духу й незламності українського воїна.
Світла пам’ять Герою
У вічній скорботі за Валерієм залишилися батьки та сестра.
Рідні втратили найдорожчу людину. Україна втратила свого мужнього сина. Рідна земля втратила свого захисника.
Поховали Валерія Литвиненка на Алеї Слави Загреблянського кладовища.
Світла пам’ять про нього житиме в серцях усіх, хто знав і любив його. У спогадах про його добре серце, щиру усмішку, силу характеру та відданість своїй землі.
Вічна шана і вдячність Герою за подвиг. Вічна пам’ять Валерію Литвиненку. Герої не вмирають допоки ми про них пам´ятаємо.
