Кінець квітня, буяє весна. 30-річному Олексію хотілося й було заради кого і чого жити. Але усі надії та плани чоловіка враз зруйнувала війна. Увечері 28 квітня, під час потужного обстрілу в зоні ООС на Луганщині, життя Олексія обірвав уламок ворожого снаряду, уразивши найнезахищеніше місце – шию.
«Олексій приєднався до нашої бригади чоловік торік, коли ми боронили Авдіївський напрямок на Донеччині, – розповідали побратими загиблого із 93-ї ОМБр. – Відтоді проявив себе як справжній захисник та патріот. Мужній та безстрашний молодий чоловік, він не боявся йти на передову і жодного разу не виявив страху, не прохав залишитися в тилу. Він стояв на таких гарячих точках, яких сторонилися навіть бували кремезні воїни. Одна з таких точок стала для нього фатальною... А він так хотів повернутися додому, до сім'ї, відбудувати батьківську хату, знищену в пожежі».
Не в труні Олексій волів повернутися до своєї домівки.. Вдома Олексій провів лише ніч – 1 травня його поховали у рідному селі Гіркому, поруч із батьками, які загинули у тій злощасні пожежі пару років тому.
Провести в останню путь молодого воїна та підтримати його близьких прийшло багато людей: друзі та знайомі, сусіди, однокласники Олексія, небайдужі односельчани, ветерани АТО Гуляйпілля і Поліг, волонтери, керівництво Воздвижівської ОТГ та Гуляйпільского району. З Дніпра приїхали друзі Олексія та його побратими із передової, зокрема й двоє військових капеланів.
Проводили героя, як і зустрічали напередодні – живим коридором, стоячи на колінах.
У Олексія лишилися старенька бабуся, молодший брат Микола, старша сестра Тетяна, дванадцятирічна донька від першого шлюбу Ліда та кохана дівчина Ліля, з якою він планував одружитися.
Смерть гідна Героя, однак від цього не легше. Війна продовжується, а у Неба вже не вимолити повернення тих, кого вона забрала.
Щирі співчуття рідним та близьким Олексія… Світла пам'ять Герою та Царство небесне... Герої не вмирають!
