Наближається визначна дата – 75-річчя Перемоги над фашистськими загарбниками у Другій світовій війні. Ті суворі часи та події не оминули і наше невеличке містечко, і досі нагадують про себе – спогадами нащадків та музейними експонатами. Пропонуємо вашій увазі цікаву підбірочку повоєнних «новин» із нашого краєзнавчого музею.
Історія солдатського казанка, або Подвиг гуляйпільчанок
Того тривожного дня страшного 41-го року гуляйпільська дітвора рознесла вість: зі сходу до міста рухаються колони радянських військовополонених. Біля Бочанського мосту враз почали збиратися жінки і діти. При наближенні вартові стріляли в повітря, кричали, щоб ніхто не підходив до полонених. Навіть самі охоронці були шоковані поведінкою гуляйпільських молодиць-відчайдух.
Коли полонених загнали до приміщення учительського інституту і виставили навколо варту, з вікон на зв’язаних обмотках почали спускатися солдатські казанки. Крізь кордон охорони жінки проривалися до них, клали туди їжу, а звідти брали папірці. На них полонені писали свої прізвища і адреси: сподівалися, що вісточку одержать удома.
Прочитавши ті папірці, винахідливі гуляйпільчанки вдалися до хитрощів. Оточили німецького офіцера й почали слізно благати, щоб той відпустив додому «їхніх чоловіків», яких вони «впізнали», називали їхні прізвища. Офіцер змінив гнів на милість. Викликав кількох полонених. Ті виходили з приміщення боязко, немов ступали на мінне поле, бо й гадки не мали, що має на думці німчура. А той тільки гукнув: «Век! Век! Нах хауз до своя Марусі!»…
Так було звільнено з полону кількох червоноармійців. Жінки свідомо ризикували своїм життям: охоронці не задумуючись могли застрелити кожну із цих хоробрих молодиць, котрі визволяли не своїх - чужих чоловіків із німецького полону. Цим самим вони вчинили маленький подвиг.
Багато свідків і учасників тих подій уже пішли з життя. Однак залишилися й живі: одного разу на екскурсію до музею завітала молода жінка. Після почутої історії, вона згадала, що серед тих жінок була її прабабуся, яка визволила одного із радянських солдат.
І на щастя, вона зберегла той доленосний казаночок, завдяки якому юнак тоді залишився живим. Тепер цей маленький казаночок є одним із найцінніших експонатів II Світової війни в Гуляйпільському музеї.
Вино з Великої Перемоги
Ще одним не менш цікавим експонатом є «Переможна» пляшка домашнього вина, виготовленого нашим земляком - гвардії капітаном Павлом Солодуном, який був начальником штабу 87-ї гвардійської стрілкової дивізії.
У пляшці залишилося зовсім трішки напою, а на етикетці чудово зберігся надпис чорнилами вручну: «Май, 1945 год (после победы). Восточная Пруссия. Изготовлено с красной смородины, крепленное спиртом, с добавлением сахара. Изготовил лично сам (підпис).
Варто зазначити, що і сама пляшка без вина є досить раритетним та цінним експонатом: заводське карбування «BRUHN Konigsberg» свідчить про її походження з 1900-1930 років. Саме місто Кенігсберг було адміністративним центром німецької провінції Східної Пруссії з 1773 по 1945 роки. У жовтні 1945 року місто передали під юрисдикцію Радянського Союзу, і вже у 1946 році перейменували в Калінінград.
Тож ймовірно, що у травні 1945 Павло Захарович привіз оригінальне вино ще з Кенінсбергу, а вже восени (оскільки у травні смородина тільки цвіте), вдома відсвяткував остаточну перемогу вже домашнім, загартованим літом, винцем. Втім це припущення не позбавляє пляшку капітана Солодуна унікальності і налаштовує на піднесений настрій Перемоги.
А ви знали, що:
- На всесвітньо відомому воєнному знімку, який є чи не символом II Cвітової війни, зображений… молодший політрук Олексій Гордійович Єременко із Запоріжжя. На Алеї Слави у Запоріжжі є навіть його барельєф.
- До війни Олексій Єременко працював головою колгоспу в с. Терсянка Новомиколаівського району. Не дивлячись на бронь, з самого початку війни пішов добровольцем на фронт. Загинув чоловік, піднімаючи в атаку бійців 220-го стрілкового полку 4-ї стрілкової дивізії 18-ї армії під селом Хороше, (Славяносербський район Луганської області). Сім’я Олексія отримала звістку про те, що він пропав без вісти в січні 1942 року. За деякими свідченнями, тоді із 300 бійців живими залишились тільки 72… У 1971 році знімок облетів весь світ, вперше був опублікований в газеті «Правда». Автор фото - фронтовий фотограф Макс Альперт.
