1 квітня, у День сміху, нашого земляка жителя села Гуляйпільського Микиту Остаповича МАРЧЕНКА з’їхалися і зійшлися вітати із віковим ювілеєм рідні, знайомі, односельчани, керівництво господарства, села, району і міста. І це був не першоквітневий жарт – дідусь прожив на рідній землі 100 років! Щире і трохи жартівливе побажання серед людей «Щоб ти 100 років жив!» у нього збулося. Невеличке помешкання чоловіка ледве вміщало гостей… (на фото - Микита Остапович із зятем Миколою та онуком Олегом під час святкування)
Шанобливо поздоровляли заслужену людину, учасника Другої світової війни, ветерана праці, колишнього агронома директор ПП СП «Гуляйпільське» Сергій Курман, голова Гуляйпільської громади Сергій Ярмак, заступник голови РДА Олександр Турченко, голова районної організації ветеранів Віктор Крупій, голова районного осередку ПП «Наш край» Тетяна Зіненко, в.о. старости села Гуляйпільського Валентина Поліщак, директор Мирненської ЗОШ Людмила Кульбачна. Усі вони від душі бажали ювіляру здоров’я, аби щодня відчував тепло і піклування рідних людей. «Ви для нас – взірець, - говорили, - взірець мужності, патріотизму, взірець людини, яка прожила своє життя з честю і совістю. Вами пишаються рідні, пишається наш рідний край, на благо якого ви трудились багато років».
… Народився Микита Остапович у селі Воздвижівці нашого району в бідній селянській родині. З труднощами закінчив семирічку, бо, хоч і навчався добре, через бідність доводилось підробляти у колгоспі, щоб заробити на шматок хліба. Навіть, коли після школи вступив у педтехнікум, не зміг продовжити навчання, бо сім’я не в змозі була забезпечити його проживання і харчування в місті.
Трудову діяльність розпочав рано – працював їздовим у колгоспі ім. Постишева (Воздвижівка). Згодом за направленням райкому комсомолу закінчив із відзнакою міжрайонну школу колгоспних практиків, і у 20 років його призначили агрономом у тому ж господарстві. та трудився на посаді недовго, всього кілька місяців …
Повістка в армію перервала трудові будні. Пройшов навчання у полковій школі молодших командирів, потім за скороченою програмою закінчив Ростовське артилерійське училище, отримавши звання лейтенанта. Це був липень 1941 року. Молодого офіцера відправили на фронт. Воював у складі 3-го Українського фронту. Визволяв міста Київ, Харків… З боями пройшов до самого фашистського лігва – Берліна. Там і закінчилась для нього Друга світова війна. Нагороджений орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня і Богдана Хмельницького, медалями «За відвагу», «За мужність», «За перемогу над Німеччиною».
Після демобілізації Микита Остапович прибув у Гуляйполе. У райвиконкомі отримав направлення в радгосп «Гуляйпільський» на посаду агронома відділення № 2, а згодом став керуючим центрального відділення птахофабрики «Гуляйпільська». З цієї посади ветеран праці і пішов на заслужений відпочинок. Його трудовий стаж склав 45 років і 15 днів.
Як і в бою – так і в труді. Сумлінна праця Микити Остаповича відзначена медалями «За доблесну працю» та «За довгорічну добросовісну працю», неодноразово ім’я його заносили на Дошку пошани сільгосппідприємства. Нагороджений також медалями «За заслуги перед Гуляйпільським краєм» та почесним ювілейним знаком «Гуляйпільському району - 90 років».
У такий світлий, радісний день дідусь сидів в оточенні своїх найближчих людей – доньки Валентини і сина Віктора, онуків і правнуків, з квітами і подарунками від гостей. «Я щасливий», - тільки й зміг тихо промовити від хвилювання. Зі щирими привітаннями до нього підходили односельчани, бо поважали й поважають родину Марченків на селі. «Ми горді з того, що саме в нашому селі живе довгожитель, - сказала Валентина Поліщак. – Будемо його шанувати, нехай посилає Бог йому здоров’я».
«Многая літа, літа, многая літа!
Во здравіє, во спасеніє, многая літа!..» - урочисто співали на честь славного ювіляра учасники художньої самодіяльності сільського Будинку культури.
