Напевно, мало кому не знайомий цей позитивний молодий чоловік з видатним чуттєвим голосом та невичерпним почуттям гумору. Здається, що йому взагалі не притаманний поганий настрій, а на будь-яке запитання він знайде відповідь (а то навіть і рядки з пісні), бо ж на до слівця також має свій хист. Із власного майже 8-річного досвіду нашого спілкування скажу, що й досі не завжди розумію, коли Вадим каже правду, а коли жартує. Та коли він відкритий до бесіди, то кращого співрозмовника не знайти.
Важко повірити, та маленький Вадик був повною протилежністю тому, кого ми знаємо зараз: сором’язливий й тихий хлопчик мало чим вирізнявся поміж ровесників.
Та з часом життя таки відкрило у Вадимові…
…музиканта. Це зараз Вадим успішно збирає поціновувачів гарної та якісної музики на акустичних вечорах, їздить з виступами по містах та просто грає у теплих компаніях рідних та друзів. Ще в дитинстві з гітарою хлопця познайомив батько. Трохи «побринькавши» на старій «циганочці» Вадим не знайшов у інструменті нічого для себе цікавого. Однак усе змінилося у старші «90-ті », за часів піку популярності російського року, а саме легендарних гуртів «Кіно» Віктора Цоя, «Сектор Газу», «Наутілус-Помпіліус» та інших. Аби мати змогу награвати мотиви улюблених пісень, Вадим буквально за вечір «ковтнув» ази грі на гітарі. А вже більш поглибленим знанням хлопцеві допомогли відео-уроки в Інтернеті. Потім – навчання у Гуляйпільському ліцеї, де мало не кожен вечір проходив під супровід гітарних переборів.
- Гітара для мене – це більше, ніж хобі. Без неї я – не я. Моя бойова й вірна шестиструнна подруга. Як для Д’артан’ян душі не чаяв у своєму коневі, так і я - у своїй гітарі. Можливо, не досить гарне порівняння, однак інакше я сказати не можу, - як завше з долею жарту описує своє відношення до рідного музичного інструмента Вадим.
І гітара відповідає молодому чоловіку взаємністю – хто бачив цей дует у дії, той неодмінно відзначить їхню зваженість та спорідненість. А особливо, коли ще й слухати Вадима як…
…вокаліста. Його оксамитовий тенор важко переплутати з будь-яким іншим голосом – це просто неможливо по природі. Однак сам Вадим свої вокальні здібності не вважає чимось надприроднім чи захоплюючим, і часто й густо критикує себе зі сторони. Багато співаків зізнаються, що їхня кар’єра починалася зі співу… в дУші. Певним чином так співав і Вадим: вдома, підспівував улюбленим виконавцям, «вмикав магнітофон «Весна» й орав разом із ними», як каже сам. Та для інших такий талант Вадима відкрив випадок: під час занять у ліцеї раптово заспівав, а обурена вчителька наказала «негайно вимкнути свій плеєр». Першою піснею на сцені стала російськомовна «Белль», дуже популярна свого часу після нашумілого мюзиклу «Нотр-Дамм де Парі», в якій Вадим виконав партію Вячеслава Петкуна. Далі – численні виступи (сольно і в дуетах) у тематичних і святкових концертах, різноманітні конкурси та навіть перемога в «Караоке на Майдані» у Києві 2009 року. Цього року Вадим, за численними проханнями близьких та друзів, взяв участь у кастингу відомого «Х-Фактору», хоча сам не є прихильником, цитую, «штучних шоу, де все вже вирішено за тебе». Ну не до душі йому подібна вимушеність та глядачі-маріонетки. Куди краще й приємніше – спокійна, майже домашня атмосфера й нехай маленька, але вдячна публіка.
- Навіть не уявляєте, яке велике значення для музиканта, співака, взагалі виступаючого має увага публіки! Коли тебе слухають, коли підспівують, підтримують , ти кожну пісню робиш хітом, - вона йде, тече, вона звучить!Та коли ти викладаєшся на повну й бачиш то позіхання, то байдужі перемовки між собою – це неймовірна образа для виконавця. Та певним чином він і сам повинен зацікавити слухача, тому маю в планах і надалі робити класну й якісну музику, влаштовувати акустичні вечори, куди б хотілося ходити й слухати! – ділиться планами Вадим.
В майбутніх планах не лише вокал, а й різноманітні сценічні перевтілення. Бо ж ми знаємо Вадима Домбровського ще й як…
…актора. Ким вже тільки не бачили його гуляпільці: маленьким слухняним хлопчиком і хуліганом, безстрашним Вакулою із «Вечорів на хуторів біля Диканьки», в образі неперевершеного Стаса Михайлова та інтелігента Козодоєва, був чужим внутрішнім голосом й навіть Півником. Вистави для дітей та дорослих від аматорського театрального колективу «Тест», КВНи та «Вибрикоси», сценки на концертах до різноманітних свят, зокрема до Дня медика – скажіть, коли гра Вадима не викликала посмішку? От і я не знаю. А от секрет його успіху – знаю: він отримує задоволення від кожної ролі.
- Це неймовірне відчуття, коли ти можеш перевтілюватися, - тішиться. - Бути кимось іншим, проживати його життя навіть у п’ятихвилинній виставі – це такий кайф! Зізнаюся - не завжди хочеться грати якихось дурників: є певний страх, що тебе потім висміюватимуть. Однак вже на сцені це швидко проходить, та й глядачі, всупереч побоюванням, дуже тепло приймають будь-якого твого персонажа. Та щоразу мені хочеться вдосконалювати свою гру. Ні для кого не секрет, що просто таки захоплююсь Володимиром Висоцьким – в усьому. Та за нього, як за актора театру скажу – він не просто актор, він – оголений нерв. І мені хочеться хоча б мінімально бути на нього схожим. Також хотілося б відзначити й Адріано Челентано. До речі, багато знайомих мені кажуть, що є в нас певна схожість, і я його дещо копіюю (о-о-о-о так, особливо відчуваються часом нотки цинізмуJ, - авт.), однак я завжди намагаюся бути собою. Бо театр – це інше. Це – адреналін!
До слова, адреналіну чоловіку додає не лише сцена, але й заняття спортом. Одночасне відчуття навантаження, легкості й свободи – все це захоплення Вадима…
…спортсмена. Все своє свідоме життя хлопець ганяє на велосипеді. З віком коліс на «транспорті» поменшало, а от любов Вадима до відчуття польоту залишилося незмінним. «ВЄЛІК – ЦЕ ЖИЗНЬ!» - каже Вадим собі й оточуючим і наярює під улюблену музику в навушниках на своєму двоколісному товаришеві кілометри шляху, часом долаючи мало не 90 км за день. Дуже часто залишає свого «коника» вдома й біжить сам. Знову ж таки не без музики.
- Спорт – чудова й унікальна річ, коли фізична втома приносить моральне задоволення. Особливо, як відчуваєш, що, наприклад, після свят «набрав корму», а згодом усвідомлюєш – знову стаєш у форму і можеш літати мов метелик!
Окрім того, Вадим років із 17 серйозно займається боксом (останні 3-4 роки – разом із тренером клубу боксу «Тарпан» Віталієм Мансуровим) і має в цьому певні досягнення, про які розповсюджуватися не любить.
Так само як і про особисте життя. На усі можливі «допити» оточуючих Вадим цитує рядки із пісні українського рок-гурту «ДМЦ»: «А как на личном? - А оно вам надо?». Ми не стали лізти у душевні хащі молодого чоловіка, бо ж знаємо, що його…
…дратує. «Я не люблю себя, когда я трушу, Досадно мне, когда невинных бьют. Я не люблю, когда мне лезут в душу, Тем более, когда в неё плюют…» - це незмінна істина від Володимира Висоцького для більшості людей, і для мене зокрема. Також мене бісить брехня, навіть найменша. Я дуже чітко бачу, коли людина бреше – маю таку «чуйку».
…заспокоює. «Люди, з якими я перебуваю на одній хвилі. Друзі та відпочинок на природі. Осінь. Дощ. Літні теплі грози. Та коли вже дуже я розгніваний, то слухаю «Боні-Нем»( російський пародійний рок-гурт). Треш такий, що просто жах. Бабусі хрестяться, а мені – саме воно. Який – такий є. Взагалі, гадаю, що й старим дідом я буду ходити в кедах та слухати важкий рок…»
